29

По дорозі додому Інну догнав Арсен. Хлопець жив в тому ж напрямку. Тож йти їм треба було разом десь так дві третіх шляху. І хоча Арсен не був поганим. Ні, він завжди був товариським. Але іноді любив щось таке сказати не надто ласкаве. Та цього разу він якийсь був не дуже в ударі. Спочатку хлопець м’явся. Але потім слово поза слово і розповів усе.

Як виявилося причина такої зміни поведінки Влада Андрійовича крилася в його стосунках з дівчиною. Арсен знав усе точно, бо постійно крутився біля нього. І час від часу підслуховував його телефонні розмови.

Останнім часом між Владом і його дівчиною були якісь не порозуміння. Були сварки. І Арсен це добре чув. Але то були дрібниці. Але от поза вчора після обіду Влад довго про щось говорив з кимось по телефону. С ким саме Арсен не знав. Але розмова була явно не з приємних. Бо після того, коли він закінчив, то Юрій Володимирович спитав його чи все так погано. А той нічого не відповів.

– Так йому і треба! – різко сказала на то Інна. – Хто таке як він терпітиме!

– Дурна ти, Інка – відповів Арсен. – Він то нормальний... Шкода

– Та ну … Такий все крутік…

– Бо він в темі, Інна. А хто ще з наших вчителів так може як він. Ти прикинь, що усе це – і клас з компами і безплатний вай фай на першому поверсі. То все це його заслуга. Який вже є то є... Але дулю би ми мали біля баби Петруні.

– Ти так говориш, ніби не знати який! – не вгавала Інна.

– Я то знаю який! А ти бачу харишся на нього ні за що.

– Ні за що? – здивовано спитала Інна.

– Ну а що. Він же на тебе не накатав тоді. А міг! Тебе перед Босом (кличка директора) всяко оправдовував. І не один раз. Інка, та тебе так ніхто не відбілював на педраді як Владен. Ну а то що трохи напрягнув – то сама винна. Нефіг хамити було. Він як не як вчитель.

Решта шляху вони говорили про щось інше. Інна намагалася більше не згадувати їх «Любого Владена». А Арсен не сильно спішив щось розказувати. Хоча видно було – знав він багато.