23

Усмішка з лиця Інни зникла. Отже, він все таки догадався хто спільник. Але як? Ну звісно ж, це Ден просив його телефон, мовляв, мамі треба подзвонити. Тоді він і написав це смс. Але ані він ані вона не знали, що у їхнього премудрого «Владена» два номери, один з яких суто приватний. Тож і відправив повідомлення якраз з того, якого було робити не слід.

– Ай яй яй який облом! – злорадствував Влад. – Який облом. Бідний Денис. Та він як почує про виключення то здасть тебе з потрохати.

– Чорт! – буркнула Інна.

Вона вже готова була давати на ногу. Але твердий голос Влада зупинив її.

– Ану стій! Назад! Повернися до мене лицем! – крикнув Влад. – Ну що, не чекала! Взути мене надумала! Зелена ще! Паскудниця мала.

І він зітхнув. А й справді, яку оригінальну і страшну пастку ще кілька хвилин тому готувала для нього ця невинна подоба ангела. І все заради чого! Заради власного іміджу? Кількох намальованих карлючок в журналі? Заради чого?

– Добре, я не нічого не зроблю ані тобі ані Дену – вже спокійніше мовив Влад. – Але ти маєш мені все розповісти.

– Що розказувати – відповіла розгублено Інна – Денис ні причому. Це все я. Він лише зробив те, що я просила.

– І який сенс?

– Щоб поставити на місце. Ти …т и…. – і вона замовкла.

– Бо я обламав тебе кілька разів. Бо я поставив не ту оцінку яку ти хочеш. Бо що?

– Так, так, так… Ти … ти … тебе всі люблять. Вони всі тащаться від тебе. Ти для тих ідеал вчителя. Вмієш бути на хвилі. І разом з тим можеш зробити поблажки… ти розумний…

– І я твій вчитель – лагідно додав Влад. – А тепер скажи, Інно, для чого ти все це зробила? Ти хотіла мене підставити. Що би тобі це дало?

– Не знаю. Ні, не хотіла. Просто хотіла трохи підмахати. Щоб думав, що я маю «щось». Я просто не знаю… я…

– Ти могла мені додати проблем. Щоб ти від цього отримала, насолоду?

– Ні.

– Тоді для чого?

– Я …я не знаю…

І маленька, солона сльозинка покотилася по її щоці. Ця маленька солона крапля була лише мікрочастинкою тієї лави, котра вирувала глибоко в середині.

А вона стояла розгублено дивлячись на того, кого ще кілька хвилин тому планувала зрівняти з землею. Того, кого хотіла пошити в дурні. Кого планувала обмовити. Обчорнити і витурити всіма не правдами зі свого світу.

А зараз вона стояла перед ним, тим самим. І боялася мовити бодай слово. Перший раз дівчину пройняв страх і сором за свій вчинок. Якась внутрішня сила підштовхувала сісти і поговорити. Але Інна боялася.

Вона не знала що їй робити. Що сказати. Як відійти. Тому стояла як вкопана.

– Що ж… - по якісь хвилі почав Влад. – Ну добре, що так все пішло. А якби ти мене обмовила і я би втратив через це все: роботу, добре ім’я, дівчину…

– У тебе нема дівчини! – перервала Інна. – Чи ти може саме її чекав?

– Так, Інна, давай про мене і мої особисті справи не будемо. Зараз мова про тебе!

– І про тебе теж!