22

Тільки от спокійно посидіти йому довго не довелося. На горизонті замаячила чиясь постать. І скоро було зрозуміло, що це його «люба учениця». Саме так, це була вона – Інна. Дівчина була одна. Це і зовсім не дивно. Після її останньої вискочки навіть кращі подруги старалися триматися від «цієї божевільної» як най подалі.

Все було як і завжди. Конфлікт Інна вміла створювати з нічого. Але цього вона таки перейшла межі. Дівчина дістала якусь десятикласницю так, що та просто посеред коридору дала їй по писку. І пішло. Не допомогла навіть «Хлора»(вчителька хімії), котра тут випадково проходила. Крики важковагової мадам ніхто навіть не чув.

На то все надійшли Влад Андрійович з Віталієм Яремовичем. Обоє були так легенько в шоці від того, що на коридорі таке собі маленьке місиво. І якщо Яремович, котрий уже пропрацював тут років з десять, звик до всього. То Влад зразу ж вирішив розтягнути «боксерів». І от коли він це робив, Інна наче навмисне заліпила йому кулаком в груди. І чи то несподіваний удар, чи то якось так все співпало. Але відкрив очі Влад уже на кушетці в шкільному травмпункті.

Обох «розборочниць» повели до директора для «суду». Той від почутого довго тер окуляри. Потім ще довго дивився кудись в стелю. Аж поки нарешті видав:

– Завтра батьків до мене! Будемо виключати! А якщо ще й буде заява від потерпілого, то нехай вже розбираються з ними в «дитячій». З мене досить.

Десь надвечір Влад зміг зайти до Ігора Дмитровича і поговорити. Влад не хотів ні на кого нічого писати. Хоча Дмитрович настоював.

– Я вас розумію Владе Андрійовичу, але ж це напад на вчителя! Я вам настійливо рекомендую це зробити. Звісно, якщо ви не хочете – ніхто вас не може змусити щось робити. Але … – і він підсунув крісло ближче. – Зрозумійте, Владе, це єдиний спосіб здихатися тієї Калішинської. І при тому заткати рот її дурнуватій мамаші. Пробачте. Але я вже не знаю як з цими обома бути.

– Я подумаю над вашою порадою – спокійно відповів Влад. – Бо і сам бачу і розумію, що дитина ця дуже важка. Але аж так ламати людині все – можливо якось за гостро. Отак відразу.

В школі були розборки. І то сильні. Приходили навіть поліціянти. Довго тягали обох учасниць. Директор вже аж не радий був тому розголосу, котрого так бажав. Ще й до того Влад відмовився писати заяву.

Закінчилося все як завжди – нічим. Все ж таки батьки мають плечі і нема ради. Але Інна після того всього наче б то трохи змінилася. Видно дома таки був «виховний процес у всій своїй красі». можливо навіть із паскоприкладством.

Тому не дивно, що від неї відцуралися навіть в її компанії. Тож дівчина мусила тепер сама проводити свій вільний час.

І от це «щастя» зараз наближалося просто до Влада. Чого від неї можна чекати не знав ніхто і ніколи. А тепер тим паче. Але Владові було не до того. Його особисте щастя тріскало по швах.

Інна підійшла до лавочки, де сидів Влад. Вона глянула на нього. Той сидів поринувши в глибокі роздуми. І хоч як Інна прагнула звернути на себе увагу, «клятий зануда» не реагував. Дивно, раніше він би щось сказав, підколов. Навіть краще якби він просто її прогнав геть. Але ж ні. він просто сидів і дивився на весняне озеро. Нарешті Влад озирнувся. Вона і далі стояла за спиною.

– Сідай.

– Дякую. Краще постою.

– Ти ж прийшла сюди не просто так?! – це було і питання і твердження. Адже перед тим Влад отримав смс з невідомого номера – «Зустрінемось біля води». Хлопець думав, що це Христина. Тож прийшов. Але нікого тут не застав. І тепер, коли нарешті побачив Інну, то зрозумів, чиїх це рук справа. Але вона дізналася номер? Цей інший. Не той, що для всіх. Тобто, цим номером він користувався лише для близької компанії. Тож питання було складне.

Крім того, не факт, що це її рук справа. Може і справді Христина. А ця тут лише так, чисто випадково. А може випадковостей нема. І дуже скоро Влад в цьому упевнився.

– Може і так…–  якось задумливо відповіла Інна. – Той що? Тут ви мені не показник.

– Не хами! – буркнув з пересердя Влад.

– Бо що? Мамі скажеш? Чи може два покладеш?

– Ей, мала, я тобі не однокашник. Добирай трохи з словами. Ми ж не…

– А чому ні? – різко перебила Інна. – Боїшся? Чи може ти чекав не мене? Аа?

– Так, досить тут мені клеїти дурочку! – крикнув Влад. – Я зараз подзвоню твоїм батькам. Хочеш!?

– Лише спробуй!

– І що буде?

– Дізнаєшся що буде коли скажу, що ти до мене чіпляєшся!

– І хто в цю дурню повірить? – усміхнувся Влад. – Це старий трюк. Він більше не пройде.

– Та ну… Хочеш, щось покажу? Дивись!

І дівчина показала свій телефон. На екрані був стос повідомлень. І одне з них було з його номера.

– Може відкриєш? – глузувала мала. – Почитай, що ти ученицям пишеш.

Справді, у повідомленні йшлося, що він хоче зустрітися з нею на озері. Влад аж поблід від жаху. Як? Він же ж і страшному сні такого не міг уявити. Це ж що виходить? Але ж він добре себе пам’ятає! Нікому цей номер не давав. Нікому, лише своїм найближчим. І як це могло так статися, що з його номера таке смс. Звідки?

І головне, як так вийшло? Хто відправив? Яким чином? Влад не міг пригадати аби комусь давав телефон. Тож хто це зробив! Бо не він однозначно! Влад швидко згадав одну важливу деталь.

– Ну як? – усміхалася Інна. – Що не аргумент?

– Звідки це в тебе?

– Не скажу – вже грайливо почала дівчина. – Тай, яка тобі різниця. Головне, що є. І тепер ти відстанеш від мене назавжди зі своїми історіями, оцінками і всім решта.

– Он воно що – почав сміятися Влад. – Помста. Що ж. Браво. Мушу визнати, я програв. Але для чого це все?

– Бо я не хочу аби мене хтось отак от виставляв посміховиськом. Розумієш! Не хочу!

– Добре. Нехай. Але ж ти розумієш, я коли вичислю хто це зробив, вам обом буде … І не пошкодую тебе більше. Так що давай краще ти не будеш мене напрягати. А я не буду думати як вас позбутися зі школи. Разом із Деном. Чи не так?