19

Наступного дня була інформатика. І це був останній шанс повернути своє. Інна чекала свого часу. Вона знала, що Влад точно буде робити опитування, як завше.

Однак,сьогодні нічого такого навіть і духом не було чути. Чому? Як це? Влад Андрійович просто виклав матеріал і перейшов до практичних занять. Жодного підколу в бік тих, хто не здали хвости. Жодного нагадування про контрольну. Жодного лишнього слова. Так наче чоловіка підмінили. Все чітко за планом. Все це здивувало не лише Інну. Всі в класі готувалися до твердого «опитувального штурму».

Урок проходив в атмосфері тиші. Нічого не звичного. У нього завжди мало бути тихо на викладах. Так, що було чути як муха бринить. Бо це, як казав Влад, стимулює мозок краще працювати. А також дозволяє зосереджуватися виключно на роботі. А не на всіх лишніх моментах.

Це був останній урок. Тож за десять хвилин до кінця Влад Андрійович сказав, що почергово можна збиратися додому. А це вже справді було дивно. Бо він такого  ніколи в житті не зробив раніше.

Інна таємно, в душі, святкувала перемогу. Дівчина думала, що це її розмова дома дала такі плоди. Мовляв, так дістав всіх, що реально страшно вже йти на ті кляті уроки. Тож, можливо, мама (або хтось інший) вирішила покласти край цьому «деспотизму».

Її мало цікавило, що там переживають інші. Головне добитися свого. А «це іноді потребує якоїсь жертви!» – говорила вона. Ну а що такого. Якщо заради вигоди для цілого класу треба приструнити якогось вчителя то вибирати нема з чого.

Тільки коли виходила, Інна побачила як деякі з однокласників підійшли до вчительського столу. «Не інакше як підлизи» - подумала дівчина.

Вона закинула сумку на плече і посунула до виходу. А чого тут маячитися. Що їй тут цікавого.