17

А для Влада Андрійовича день лише починався. Зразу ж після уроків він мав бігти на свою іншу роботу. Але замість того мусив затриматися для педагогічної наради. Цей процес для Влада був чи не «найулюбленішим». Адже тут всі щось говорили. всі щось опротестовували. Всі висловлювали своє обурення, занепокоєння, не бажання і таке інше. І разом з тим всі прекрасно розуміли, що це абсолютно безсенсовно. Бо всі ці балачки залишаться і далі балачками. І що завтрашній день не буде нічим інакший від нинішнього в тому плані, що вести той самий урок все одно буде треба. За тебе ніхто це не зробить. І діти самі по собі за одну ніч не зміняться. Ну не буде чуда. Не буде і все. І хто би там що не казав але вся та двогодинна балаканина залишиться в минулому одразу ж як вони вийдуть з кабінету.

Знав. Але мусив бути присутнім. Бодай тому, що він тепер «класний корівник», як підколювалися старші вчительки зі свого статусу класного наставника. Отож, озброївшись терпінням, взявши з собою недописаний конспект аби закінчити, Влад зробив серйозний вигляд і був готовий витримати ці дві години «польоту фантазій».

Як і передбачалося, педрада проходила в звичному темпі. І нічого нового він для себе не відкрив. Говорилося про якісь нові розпорядження від МОНу, про підготовку випускників до «вильоту у доросле життя», про організацію якихось свят в кінці травня. Все це було абсолютно не для Влада.

Але вкінці кінців мова пішла про цікавіше. Справа стосувалася соціальних мереж, котрі набирали популярність серед підлітків. А особливо, про наслідки цієї «штукенції». І тут уже «молодий спеціаліст» мусив відірватися від своєї писанини.

– Владе Андрійовичу, – почав директор – ви, звісно, знаєте краще про це все. Але я би хотів щоб ви таки доклали зусиль….

Він на якийсь час замовк аби підібрати відповідні слова. Так, ігор Дмитрович завжди намагався знімати градус напруги в колективі.

– Ви як ніхто інший мене розуміє. І я вас дуже прошу – будьте пильні! Ваш клас – це…

В учительській почалося хіхікання. Ну всі знали цей знаменитий клас. А більше від усіх сам директор.

– Так, так дорогі колеги, – відкашлявся пан Ігор, – Влад Андрійович від недавно взяв на себе цю непосильну ношу бути наставником у 9-А класі. Тож прошу допомагати нашому колезі у цій важкій справі. А ви, мій дорогий, будьте дуже пильні. Самі знаєте, які у вашому класі ді… – Він хотів сказати «дітьки». Але все таки сказав «діти».