16

Ось дзвінок на урок. Ось до класу заходить Влад Андрійович. Зараз почнеться. Ну сто процентів буде гаряче.

– І так, – довго і поважно вимовив Влад відкриваючи класний журнал. – І хто ж нас сьогодні буде розважати біля дошки? Так, так… зараз поглянемо у кого тут «косяк»…

В класі піднялося кілька рук. Це були ті, хто хотів мати гарну оцінку. Або як вважала Інна «підлизати».

– Нііііі… – майже загадково усміхався Влад. – У вас Олежику тема закрита. Так що можете готуватися до наступної вже. Тай ти Віра також. А от панянка Вікторія, котра минулого разу вирішила проігнорувати нашу компанію, прагне сьогодні виправити ту крапочку. Правда, Віка? Прошу на середину.

І він не відриваючи очей від журналу подав дівчині указку. У Влада була своя система, ще з добрих старих часів. На уроці мала бути величезна карта, на котрій були позначенні всі історичні моменти. Тож, коли хтось відповідав, розповідаючи про якусь подію то повинен був не лише знати передумови, причини і наслідки але й місце розташування тієї чи іншої історичної області. Тож орієнтація на карті була обов’язкова.

Віка знала, що за неї не буде кому вступитися. Тож все чесно вивчила. Вона в цілому гарно відповіла на питання. А це означало, що історик покладе їй хорошу оцінку і відстане на якийсь час.

Влад втішений сумлінністю Вікторії, аж розщедрився на одинадцяту. Наступною була черга Інни. І тут шоу почалося.

– Ні. Я сьогодні не буду відповідати. – зверхньо з насмішкою відказала Інна. – Ви ж не поставите мені двааа

– А що мені заважає це зробити? – спокійно відповів Влад – Хіба що чорнила в ручці не стане.

– Ви безсовісний! – буркнула Інна.

– Знаю, – іронізував Андрійович – Я тобі навіть більше скажу – я ще й безсердечний. Ось вони – твої два бали. Якщо не хочеш можеш не вчити. Я не заперечую.

– Та не кладіть їй двійку! – ступився Стас, відмінник і любимець вчителів. Він звик випрошувати за всіх і за все бо був старостою класу. Тож це робив вже по інерції.

– Чого це? – здивовано запитав Влад. – Невже батьки пошматують їй п’яту точку?

– Переживаєте? – ніяк не заспокоювалася Інна.

– Ти знаєш, ані трохи.

– Як жаль!

– Кілька разів паском буле корисно для тебе.

Клас заходився реготом. Це був облом для Інни. Її вперше за всі роки так жорстко поставили на місце. І хто? Цей вискочка! Та як так!?

– А ви знаєте хто її мама? – кинула з другої парти Ксюша, коли клас уже трохи притих.

– Навіть дуже добре! – знову спокійно відповідав Влад – Я тобі навіть більше скажу, мене своїми батьками не пробуйте страшити. З половиною з них я знайомий. А частина з них ще й до нині мої боржники. Так що мої любі ви будете вчити історію, географію й інформатику. Хочете ви того чи ні. А для особливо «твердих» хочу нагадати, що незакриті «гусакі» ой як відіб’ються на семестрових. А там і на річних. А відсутність знань на вашому майбутньому. Тож гарного всім настрою.

Нарешті ненависних сорок п’ять хвилин закінчилися. Інна була сама не своя від такого облому. Це вона мала поставити на місце його. Це вона мала смакувати перемогу. Це вона мала бути в центрі уваги всього класу. Що ж…. Є ще завтра.