14

Влад вийшов. Сказати, що він був здивований, це не сказати нічого. Бо по суті щойно йому всунули найгірший клас з цілої школи. І це ще не все. Бо це не просто найгірший клас. Це клас, де вчиться (хоча дане слово мабуть не дуже підходить) Інна Калішинська – ходяча катастрофа цілої школи. І чому саме йому? Що він такого зробив кому поганого?

Влад, без особливого настрою, посунув до учительської. Там, як видно, уже обсуждали новину. І коли він зайшов, то побачив пильну увагу до себе. Так, наче він герой-рятівник цілого людства. А Ніна Адамівна навіть тяжко зітхаючи прохопилася:

– Бідний хлопчина.

Але не все так було вкрай тяжко як виглядало. Насправді все було значно гірше. Бо тепер йому ще й тюкали плюс один предмет, котрий Влад, чесно кажучи не сильно осилював ще від школи. Ну але нема на то ради. І Влад Андрійович з глибоким сумом і кислою міною, розписавшись у журналі присутності, порухався до себе в кабінет на третій поверх.

Зараз тут було тихо. І на мить Влад навіть полюбив цю тишу. Йому здавалося, що це найкраще місце на землі. Але хвилинне замирання минуло і треба було повертатися до суворої реальності.

Влад відчинив кабінет і пробіг очима з дверей. Все як і було. Все, чого добився за пів року стоїть мовчазним світком його педагогічності. Смішно. Справді, смішно. Бо хто планував так довго тут зависати. А тим паче вести два, а тепер цілих три предмети. Та ще й на додаток бути класним керівником. До такого Влад явно не готувався. Але є те, що є.

Отож, після кількахвилинної паузи в глибоких роздумах і з прокляттями на устах Влад сів за стіл і почав складати нові порції конспектів. Адже кожен предмет вимагає мати план, сам конспект, не кажучи вже про мету, тему і таке інше. Все це зовсім не радувало хлопця. Бо годин ставало більше. А часу для себе що раз менше. І головне відповідальність.

Що таке відповідати за інших він знав давно, ще від училища, де був старостою групи. Тоді Влад постійно відгрібав за когось. Але то було лише так, квіточки. Бо всі його одногрупники вже мали по вісімнадцять. Тай відповідав він лише за їхні «енки» чи якусь інформацію, котру мав донести. А тут двадцять три «п’ятнадцятирічних капітани», ще того покрою. І роби що хочеш.

Та не все було так однозначно погано в тому. Адже, в усьому є свої і позитивні сторони. Зате тепер він має на них повний вплив. А вже Ігор Дмитрович волю йому точно дасть. «Так, що вище ніс козаче» – бубонів під ніс собі Влад, пишучи конспект.