11

Він ще спав. Сьогодні він може собі це дозволити. Три тижні важкої праці. Біганина туди-сюди. Різні папери. Все це вже нарешті завершилося. Всі звіти на роботі. Все дотягнув, здав і забув.

Так, він ще залишається на один семестр в школі. А що поробиш. Нікуди дітися. Просять. Тай сам уже трохи звик. Крім того, лишня копійка в кишені зовсім не заважає. Тож доведеться ще цілих чотири місяці терпіти шкіру педагога.

Втім, він не проти. Владу навіть почало трохи подобатися. А що такого. Прийшов, розказав, показав, зробили. Поставив оцінки. І все ок. Звісно, тепер у них з Христею менше часу для себе. Але ж це не є перешкодою для відносин. Дівчина не скаржиться. А значить ніяких проблем.

Крім того, все це робиться заради їхнього спільного блага. Тож трошки потерпіти такий собі напряг не є проблемою.

– Ще спиш? – такий знайомий голос над головою. Це була мама. Вона вже встигла повернутися з міста.

– Ні. Я вже… Ну тобто, так. я ще сплю… майже..

– Тоді вставай. Будемо снідати.

– Ох і заснув же я.

– Ага. Не те слово. Ах захропів.

Влад встав, одягнувся і пішов на кухню. Як добре побути дома. Як давно він цього не відчував. Як довго чекав на цю мить. Мить, коли зможе отак просто посидіти кілька лишніх хвилин. Коли зможе виспатися. Коли зможе забути про всіх і все. Коли зможе розслабитися.

Влад снідав. І вперше за довгий час насолоджувався сніданком. А не просто ковтав похапцем. Думками він повертався назад то летів вперед. І планував. Планував своє майбутнє, котрого він ще зовсім не знав.

Сьогодні цілий день він буде відпочивати. А вже завтра далі повернеться до роботи. Плюс ще один день вихідний у понеділок – це іноді навіть корисно. Спочатку до зайде до школи, поставить свій підпис в журналі відвідувань вчителів під час канікул і піде в офіс.

А тим часом Влада чекало свіже «щастя», котре він сьогодні за смачним сніданком навіть не міг собі був уявити.