10

Христина Лареновська була дівчиною Влада. Вони були ровесниками. І однокласниками. Багато років вони сиділи разом за однією партою. Тож не дивно, що з цього «щось таки тай вийшло». А вийшло те, що вони уже офіційно три роки зустрічалися. І навіть почали говорити про одруження. Тільки от молоді ще. Грошей треба. Тож вирішили не спішити.

Їхні батьки давно між собою трохи зналися. Тож молоді люди могли спокійно будувати свої стосунки без жодного прояву «батьківської опіки». Христя закінчила економічний коледж і вже кілька років працювала бухгалтером. Вона була тихою, домашньою дівчиною. Особливо нічим не вирізнялася. В школі гарно вчилася. Була чемнюшкою. Жодних проблем з батьками чи вчителями.

Років зо два назад, коли помер її дідусь, в центрі залишися однокімнатна квартира. Так, що дівчина не була з «голим задом». І цілком спокійно жила собі окремо. Іноді Влад тут залишався на ніч. Щоб не ганяти додому в другий кінець міста.

На відміну від решти дівчат, Христя не любила якихось не змістовних походеньок, марнотратних посиденьок в кафе чи гучних тусовок. Типова собі сіра мишка. Котрій подобається власний затишок. І цього цілком вистачає.

Влад зайшов до квартири. З кухні пахло чимось смачним. Тільки тепер хлопець відчув, що страшенно голодний. З кімнати вийшла заспана Христя. Дівчина, видно, уже не чекала.

– Нарешті прийшов! – пробурмотала вона сонно.

– Ну я ж не міг просто так взяти й обминути тебе. – і він підійшов і обняв її. Він неї пахло спокоєм і домашнім теплом.

– Може будеш щось їсти?

– Може кави хіба.

– Якої ще кави на ніч. Давай знімай кросівки, мий руки і ходи вечеряти будемо.

– То ти мене чекала? – усміхнувся Влад.

– Ну звісно чекала. Ну та а що мала робити…

Нарешті вони були разом. Після довгого виснажливого дня. після різних нюансів, моментів що роз’єднували їх цілий день.

– Ну і як там на твоїй педагогічній ниві?

– І не питай. – бурчав Влад. – Нарешті буде трохи часу дотягнути всі хвости на роботі. А і ще маю доробити комп Сергію. Тай Віка просила там ще…

– Так, так… Ти завжди маєш багато роботи.

– Хіба це погано?

Вони сиділи у двох на кухні розповідаючи одне одному різні смішні історії робочих буднів. А час минав. Тихо бігли вперед стрілки на годиннику. І кожен удар означав лиш одне – мить пройдена.

Та для них це здавалося ніщо. Бо що значить час, коли тобі лише двадцять шість?! Нічого. це лише година. Певна година, на котру ти повинен прийти щоб встигнути на пари, на роботу, на автобус. І не більше.

А за вікном знову почав налітати сніг. І десь в коминах свистів вітер. Була зима. Холодна. Біла. Сувора, як строга вчителька, зима.