7

Наближався кінець семестру. Всім хотілося вже як найшвидше закінчити всі свої роботи і з піднесеним настроєм чекати великого свята – Різдва.

В школах теж віяло цим настроєм. І не треба думати, ніби це якийсь відмінний від усього решти заклад. Тут ті самі люди що й дома і в офісі чи в магазині. Так само кожен чогось хоче, про щось мріє, чогось чекає.

Хтось мріє про гарні результати в табелі. Хтось про обіцяний подарунок за оцінки. Хтось чекає чуда. Так, саме чуда. Чуда, котре може щось змінити. Котре може дати якусь надію. Або чуда, котре перетворить життя на казку.

Інна йшла на перездачу. І хто б подумав з чого. З інформатики. Найлегшого предмету в школі. Жах. Бачите, новому вчителеві її прізвище абсолютно ні про що не говорить. Нахаба. Та що він собі взагалі думає. Як так!? Адже ж вона дочка заступника мера. Хіба цього не досить. А красиві очі?

От чому той вчитель фізкультури кладе оцінки за гарні оченята. А цей сліпий чи що! Не допомогла і порада маминої сестри з декольте. Інна сиділа на першій парті. Прямо таки перед самим носом. Вона так вирядилася, що аж мама була трохи не при собі як побачила. Глибоке декольте, красива блузочка. І що з того! А «гусак» в журналі все одно намалювався. Чортів інформатик.

А тепер, коли йому ще й накинули й історію – то взагалі знахабнів. Вимагає як з аспіранта. Дістав уже зі своїми наполеонами і технічним прогресом. Скотина. З колишньої одинадцятки світить лише вісім. І то з тяжкими бідами.

І не допомогли тут ані погрози сказати мамі. Ані сльози і прохання. Ані прокльони. Нічого не допомогло. І це при тому, що перед тим Інна уже мала досвід «рішати» за оцінки.

Так, була тут одна подія, минулорічної давності. Ну не хотів їй старий фізик поставити бажану оцінку. Закінчилося тим, що пішов передчасно на пенсію. Ні, не помер. Живий. Ще живий. Але вже панічно боїться дівчат. І не просто так.

Справа в тому, що Інна накатала на фізика скаргу. Мовляв, чіпляється до неї старий збоченець. Чоловік був Богу душу винен. Але доказати нічим не зміг. Така політика школи. І бідного старого виперли подалі від гріха. Доказів «домагання» не було. Діти його обожнювали. Та щоб уникнути «непорозуміння», і щоб це не виходило за стіни школи – старому подякували і побажали гарного заслуженого відпочинку. Такого собі вимушеного.

З цим так номер не пройде. Владислав Андрійович тверда штучка. Він не чекав удару але атакував першим. Ще з самого початку він поставив себе твердо і жорстко.

Так, був там один випадок ще на початку. Коли Влад лише почав «чмирити» неуків з одинадцятого класу. Ті вирішили його трішки поставити на місце. Як результат хлопці мало не влипли по повній.

Вони дізнавшись номер телефону почали надзвонювати і говорити всякі дурниці. Влад номери вичислив і передав друзям в поліцію. Хлопчаків таки добре потрясли за такі «пустощі». Як виявилося у нього там працював друг. Тож молодим «хуліганам» дуже добре роз’яснили усі наслідки таких дій. А після того весь клас складав тест в присутності директора і комісії. Оціночки тоді пішли в низ. Тож, більше ніхто не наважувався виступати. Як і йти проти такого також ніхто не хотів.

Ось він – ненависний кабінет інформатики. Зараз почнуться її тортури. Так вона не знає нічого з того, що мала би здавати. Так, вона не вчила. І навіть не пробувала. Злість, нерви, образа, ненависть. Але чому? Зрештою, хто в тому винен?

Як не дивно в класі не було нікого крім самого Влада. Він сидів за столом, займався якимись документами і навіть не звернув уваги коли Інна зайшла.

– Сідай. – машинально сказав Владислав. – Давай конспект.

І він підклав руку на котру логічно з попередніх слів мав лягти зошит. Однак нічого не відбулося. Рука залишалася порожньою.

– Ну! – замість повторити сказав Влад – Де?

– Нема. – якось просто і машинально відповіла Інна.

Зараз почнеться. Все. Вона попала. Нова лажа. Та замість того почула зовсім інше.

– Сідай.

Інна сіла чекаючи на шквал критики і тріпла. «Ох зараз почнеться» - подумки відзначала дівчина. Та нічого з цього не було.

– Ну і … – нарешті він відірвався від своєї роботи і поглянув на неї. – То в чому справа? Ну то чому ти так вперто не хочеш вчити? Поясни мені! Яка проблема в тому, що ти не зробила?

Вона мовчала. Інна була розгублена. Вона готувалася до протистояння, до бурхливих перепалок. Навіть до провокації. Але ніяк не до цього. Зовсім ніяк.

– Що ж! – продовжував Влад. – Ти злісно не вчила інформатику. Ти плюнула на історію. Я вже не говорю про географію. Чи щось легше. А тепер ти хочеш оцінку. Звідки? От звідки її тут намалювати!?

Він гортав сторінки журналу. І завжди проти її прізвища знаходилися не найвищі оцінки.

– От як я мав би зараз поступити? – спитав лагідно Влад. – Давай подивимося на ситуацію з обох боків. Ти хочеш результат але не хочеш докладати зусиль. Я теж хочу щоб твій результат був позитивним. І я докладав всіх можливих зусиль аби ти це змогла зробити. Але ж ваша гординя не дала це побачити. З іншого боку я ще й є тим, хто оцінює рівень твоїх знань. Тому я не можу дозволити собі просто так взяти і подарувати тобі гарну оцінку. Ти це розумієш!?

– Значить ви… – так, вона розуміла про що йшла мова. – Значить ви мені поламаєте все.

– Поламаю що? – усміхнувся Влад. – У тебе ж «успіхи» всюди однакові. Ти гаснеш дівчинко. І якщо не візьмешся за голову – то наступний семестр буде ще нижче. Якщо я зараз поставлю тобі шістку, то на наступний семестр ти злетиш на самі шістки-сімки. І це буде реальністю. Бо ніхто більше не захоче обманюватися.

– Хочете мене налякати?

– Ні. Хочу тобі допомогти.

– То поставте десять. Тай все.

– Ахаха. – він щиро розсміявся. – Ти серйозно!? А може ще тебе на каву повести…

– Обійдемося десяткою в журналі! – впевнено відповіла Інна і поглянула на нього.

– Ні. Я покладу тобі зараз два за семестр з обох предметів. А перездача буде в присутності директора, кількох інших вчителів і твоїх батьків. І спробуй доведи, що я не об’єктивно тебе оцінив.