6

Вже з понеділка всі змогли переконатися в правдивості слів Владена, так називали Влада Андрійовича поза очі. На третій урок, історію, прийшов саме він. А враховуючи, що він тепер вів цілих два предмети, то ситуація виглядала повністю безнадійно.

Вже з перших хвилин стало зрозуміло, що жарти тут ніякі не пройдуть. І вчити доведеться все так як положено.

– Навіть Марден, не була така жорстока. – бурчала Тоня.

Марден, вони називали Катерину Іванівну, колишню вчительку історії. Та хоча і виглядала строгою але ніколи не грузила. Бо що їй вже там лишилося до пенсії рік-півтора. А лишитися добренькою в очах колишніх учнів хотілося. Тож попускала де лише могла.

Та от якось дня пані Катерина захворіла. І вирішила, що нарешті пора дати собі спокій з роботою. «Хай молоді мучаться з тими неуками» – як говорила вона своїй подрузі. Так і було. Бо хто б не прийшов у знаменитий 9-А всі мучилися. Уроки зривають, не слухають, ведуть себе зверхньо. А про домашнє взагалі й мови бути не може.

Тому вирішили, що настала черга найсвіжішого працівника їхнього колективу трохи поморочити собі голову. Можливо думали, що він втече. Але Влад зовсім не втік. І попри те, що працювати на педагогічній нині ніяк не хотів – за учнів взявся мертвою хваткою, як ротвелер.

З першого ж дня осипав їх оцінками. Кого якими. Але таки не пошкодував. І за два спарені уроки всі встигли схопити по як мінімум по одній оцінці. Багатьом тоді дісталося. Бо Владен зовсім не дивився на те, хто чий син/дочка або хто відмінник а хто ні. Кожен, хто міг говорити по темі мав гарний результат. Він міг сперечатися з вчителем. Міг доводити, що це не так. Що в шкільній програмі з тієї теми лажа. Це було його повне право. Головне, що мав бажання думати і розвиватися. Тож і не дивно, що для багатьох тут настав зоряний час. А для багатьох апокаліпсис.