4

Їй лише шістнадцять. Миле личко, ангельська подоба, біле волосся (швидше за все уже крашене). Одним словом – природа обдарувала. Чого іще треба. Та як видно чогось таки не ставало. А не ставало того, що люди називають любов’ю.

Інна була самотня. Так, вона мала подруг. А про «людське око» і широке коло знайомих. І навіть дехто з хлопців «звертав увагу» на неї. Але це все було не тим. Зовсім не тим, чого вона хотіла.

Мама заступник мера міста. Тато керівник будівельної компанії. В домі є все, що лише треба. Але це лише зверху. Зверху, так як меблі. Ці предмети, котрі роблять видимість багатства, краси, шику. Але насправді лише дурно займають місце в кімнатах.

О, як би вона хотіла відчути себе потрібною, бажаною, любленою. Як би вона цього хотіла. Але натомість лише стіна. Стіна розуміння. Стіна мовчання. Стіна страху.

Інна була хорошою, наполегливою дівчиною. Навіть вчителі хвалили її за твердість і бажання добиватися результатів за будь-яку ціну. Але разом із тим поза очі всі шепталися, що дівчина «ненормальна».

Чому не нормальна? Адже вона не вимагає від когось чогось надміру. Вона лише хоче отримати те, що й інші. що ж у тому такого!? Звісно, темперамент в Інни був ще той. Але ж у її віці це не є чимось надзвичайним.

Якось вчителька сказала її мамі:

– Боюся, що в ній росте або великий геній або великий злочинець. Ви мама. Ви повинні з цим щось зробити. Ваша дитина… вона.. вона якась не така!

– Так, я чула, – спокійно відповіла панні Калішинська. – Але ж вона нікому нічого поганого не робить. Тиха, мирна дитина.

– Її пів класу бояться, пані Калішинська!

– Ви щось конкретне можете сказати?

– Коли Аля впала на сходах…

– Ви про Іннину подружку? То ж вона сама посковзнулася. Хіба ні?!

– Власне колишню. А ще, тому передував конфлікт між ними.

– Ви щось вигадуєте. Моя Інна не могла просто так взяти і штовхнути Алю зі сходів. Вона мені клялася що її там навіть не було.

– Конфлікт був через хлопця. І це точно. А ще ваша дочка чіплялася до Дениса Антоника з 11-Б. Більше того вона його тероризувала. Так само як і Дмитра Піскового.

– Вона? Ви впевнені!? Їй лише шістнадцять!

– Власне. Ніхто конкретного нічого не скаже. Саме тому я викликала вас. Зрозумійте, я переживаю не лише за свою шкуру. Інна справді потребує допомоги.

А ще дівчина захоплювалася різними (іноді далеко не дитячими) штучками. Тож, те, що вона любила грати з хлопцями футбол було найменшим серед її гріхів.

Також вона мала про що поговорити з найзапеклішими фанатами реслінгу чи боксу. А ще вона займалася музикою. Багато читала. І не лише. Дивна це була дитина.