1

Робота, про котру говорив Юрій Володимирович, була в школі. Справа була така. Старий друг пана Юрія, був директором школи. І ось, одного не дуже доброго дня туди навідалася КРУ. Шкільна вчителька інформатики була вже надто «ветха днями». І само зрозуміло, що в сучасних технологіях зналася «як вовк на звіздах».

Стару тримали лише тому, що її чоловік колись був директором цієї школи. А теперішній очільник був її кращим учнем. Тому, в добру пам'ять про це він і підтримував самотню пенсіонерку, як сам говорив.

Та для перевірки це не було аргументом. Товстий, лисий, зі злим лицем дядечко, котрий був головою цієї всієї «братви», висловився коротко:

– Даю вам два тижні на усунення «проблеми»!

І від словом проблема він чітко мав на увазі стару Петрунелю Архипівну. Хоч як Ігор Дмитрович, обстоював свого «кращого педагога» – вердикт був непорушним. Два тижні! Всього два тижні! Де ж він візьме нову людину? Хто сьогодні хоче піти до школи працювати!

Єдиний вихід був таким. У нього був друг – Юрій Володимирович Заваха. Старий, добрий, шкільний товариш. І цей товариш був керівником чогось там. А у того Завахи був гарний молодий хлопець, що добре знався на коп’ютерах.

– Нехай краще буде він. – поважно відповів голова комісії, вказуючи на запропоновану кандидатуру. – І байдуже, що без відповідної освіти. Це я вам зараз раджу. Чисто по-людськи. Бо підуть перевірки. Ще і ще. Є чітка рекомендація збутися старих зі школи. Не зробите – можуть попхати і вас. Такі от справи. Краще беріть того, свого знайомого.