Перший і єдиний розділ.

Техен поспішав, його чекав хлопець. Вони познайомилися банально і  випадково. Він купував цукерки. І хлопець що стояв в черзі за ним втрутився коли його хотіли обманути на вазі. Техен подякував, хлопець в знак подяки попросив номер телефону.
Тепер Техен біг вже на п'яте побачення. 
Донсу був добрий, усміхнений, уважний. Вони гарно проводили час. Гуляли, ходили в кіно, де цілувалися на останньому ряду.Але він викликав якесь відчуття несправжності, награної доброти.
Та Техенові він сподобався. І сьогодні в них мало б бути побачення в гарному ресторані на березі моря. Техенові це подобалося, романтичне місце. Він давно хотів туди та не було з ким. 
Прибіг до ресторану. Зупинився на мить перед дверима щоб передихнути. 
Трохи хвилювався. 
Глибоко вдихнув і відчинив двері.
В середині панувала саме така атмосфера яку він собі уявляв.
Тьмяне, м'яке жовте світло. Чорний інтер'єр різко контрастував з білими скатертинами на столиках. 
Людей було мало. Тільки два зайняті стола.

Донсу вже сидів за столиком біля вікна. 
Техен впевнено направився до нього.
- Привіт. Я спізнився. Робота.
- Привіт. Нічого. Я чекав.
Голос був якимось напруженим. Не таким як зазвичай. Техен вловив ці нотки невдоволення.
- Ти злишся?
- Ні. Я тебе чекав. 
І тут до них підсіли ще двоє чоловіків.

Один біля Техена іньший біля Донсу.
- Знайомся Техен це мої друзі. Вони сьогодні будуть вечеряти з нами.
Техен кивнув. І відчував напругу в повітрі яке починало наелектризовуватися, згущуватися, хвиля мурашок пробігла спиною.

Вони про щось говорили, сміялися, жартували. Тільки Техен не міг вловити суть розмови. Все його єство кричало про небезпеку. 
Він теж усміхався, коли до нього зверталися відповідав, старався не показувати що він напружений.

В пориві сміху чоловік біля нього ніби випадково поставив руку на його ногу, не сильно стиснувши її. Техен напрягся ще більше. Вирішив що досить. Треба звідси йти. Тим більше що вони вже пили другу бутилку віскі. 
Він встав. 
- Мені треба бігти. Я забув про проект.
Хотів вже піти та чоловік поруч грубо натис на плече змушуючи його сісти.
Донсу хижо усміхнувся:
- Сиди. Ти ж хочеш розважитися? Тут всі свої. Ти випий, розслабся. І не рипайся. Хазяїн цього місця мій друг.

Техен зробив ще одну спробу встати. Та його плече стисли так що стало боляче.  
- Донсу я хочу піти.
- Сиди. Таким як ти слово не давали.
- І яким це?
В середині починав палати вогонь гніву який почав ставати  сильнішим ніж страх. 
- Таким шл-хам. 

Техен знову в пориві гніву зробив спробу встати.

Та його грубо, схопивши за зап'ястя, різко потягнули знову сісти. 
Техен вийняв телефон. Та й телефон різко вирвали з рук. 
Техен дивився на Донсу який був ніжним, уважним. А тепер в його очах горів якийсь не здоровий, хлий вогонь.
Чоловік що сидів поряд оскалився хижацьким оскалом. Нагадавши шакала який стереже свою жертву.

Донсу глянув на чоловіка навпроти;
- Треба навчити його поводитися пристойно.
А він ніби чекав команди приставив Техену в бік ножа. Й зашипів;
- Ми збираємось йти. Поводься чемно і можливо непостраждаєш.

Техен який ще не потрапляв в таку безвихідну ситуацію інстинктивно схопився за лезо. 
Різка біль в руці відчулася тільки на мить. Далі болю не було. Певно адреналін який потрапив в кров не давав нічого відчувати тільки серце яке скакало галопом. А чоловік чортихнувшись затис його долоню серветкою. 
- Пішли звідси, цей ідіот порізав руку.
Вони встали. Техена притримували за лікоть, боляче стиснувши. Він знову зробив спробу вирватися. Та це була тільки слабенька спроба вирвати руку.
Аж раптом їх хтось покликав;
- Донсу?
Той невдоволено обернувся, Техен теж перевів погляд. 
За ними біля парної стійки стояв чоловік. 
Високий, чорне волосся, широкі плечі, рука повністю в татуюванні, губа і брова проколоті. По суті виглядав ніби типовий кримінальний елемент, якщо вірити фільмам.
Донсу усміхнувся.
- Привіт. Гуляєш?
- Ні. Працюю. 
І чоловік відірвавшись від бару повільно пішов до них. 
Донсу перевів погляд на Чоловіка який міцно тримав Техена.
- Ви йдіть, я зараз.
Та чоловік з бару вимиттю опинився поряд з донсу перекриваючи собою двері.
Сказав тихо, впевнено, з якоюсь хрипотою в голосі;
- Донсу ви йдіть, а хлопець залишиться тут. 
- Чого б це?
- Донсу давай я дам тобі ще дві такі ж пляшки які ви випили і ви підете. Інакше- ти ж мене знаєш.

Донсу усміхнувся. 
- Та нехай. Давай. Я його і пізніше знайду.
Чоловік кивнув в бік бармена, той виніс вже приготовлений пакет.
Чоловік тицьнув пакет Донсу в руки й обійнявши Техена за плече притягнув до себе, одночасно відступаючи в бік даючи їм змогу вийти.
Донсу прищурився, потім зареготав в голос і виходячи кинув в бік Техена.
- Можливо зустрінемось пізніше. Хоча недоїдки я не підбираю.
Вони сміючись вийшли.
А чоловік не відпускаючи Техена повів його кудись за зал, де була кімната для персоналу. Невеличкий диван, столик, шафки.
Техена вже починало трусити.
Його тільки що купили за дві бутилки віски. Від безвиході почали на очі наверталися сльози. Що з ним збирався робити Цей 

чоловік невідомо. 
В голові крутилися різні картинки.

Його вб'ють і прикопають. Його навіть шукати ніхто не буде. Тільки його найкращий друг буде. Та він навіть йому не розповів про Донсу. 
А цей чоловік мовчки посадив його на диван, й присівши навпочіпки перед ним, повільно взяв його руку розмотав серветку. На долоні був глибокий поріз. 
Він встав відчинив шафу, вийняв аптечку. Взяв звідти антисептик і різко полив на рану, від болю сльози таки бризнули з очей і Техен спробував вирвати руку та чоловік міцно тримав, але на подив нахилився і подув на поріз. Техен розплющив очі і дивився як він обережно бинтує його руку. 
- Ось так. Тепер не можна мочити пов'язку хоча б сьогодні.
Техен мовчав і просто дивився на нього.