На берегах любові

Я любив її ще зі школи. Кучеряве біляве волосся. Виточена постава. Високе чоло. Тонкі рожеві губи. І очі… Такі блакитні, що в них хотілось потонути. Але я боявся підійти до неї й сказати про свої почуття через страх бути висміяним, тому тримався осторонь, задовольняючись дешевим алкоголем і доступними жінками. І все-таки продовжував крадькома стежити за її життям, будуючи повітряні замки щодо спільного життя.

Так тривало до кінця школи, а далі наші дороги розійшлись на деякий час. Рита (так звали дівчину, яка мені подобалася) поступила в Мадридську художню академію, адже змалку захоплювалась мистецтвом і малюванням. Я – у Барселонський воєнно-морський коледж. У цьому не було нічого дивного. Ми жили в провінційному рибальському містечку на березі Середземного моря, тому з дитинства мріяв працювати на кораблі.

Навчатись було складно. Доводилось прокидатись о 7 ранку, жити в строгій відповідності приписам та наказам; не пропускати заняття й вчасно здавати домашнє завдання та нормативи. За всякий проступок існував великий шанс вилетіти з коледжу. Декілька разів уривався терпець,  але завжди вдавалося утримати себе від дурниць, про які б пожалів у майбутньому.  

Через декілька років навчання завершилось, і я потрапив на службу до Військово-морських сил Іспанії. У принципі, нічого не змінилось: ті самі приписи, графіки, правила. Тільки доводилось жити в каюті корабля й не потрібно було ходити на заняття.

Побудувати особисте життя в таких умовах вважалось цілим мистецтвом. Ще в коледжі мені вдавалось зав’язати декілька інтрижок за межами закладу. Це були дівчата 17-19 років, які тільки закінчили школу й мали фетиш на військову форму. Вони аж танули, коли бачили мій спецодяг, і легко погоджувались на все, що тільки можна. Незабаром мені набридло міняти їх як рукавички. Завести з кимось серйозні стосунки не вдавалось: ті завжди думали лише стегнами й зраджували.

Згодом я наткнувся на Кармен. Це сталось після мого випуску й швидкого влаштування у воєнні сили Іспанії. На перший погляд, доволі сувора жінка чернецького крою, про яку складно подумати щось непристойне. Але насправді за зовнішньою грізністю ховалась доволі ніжна й чутлива натура. Немов та квітка, що реагує на кожній дотик.

У нас доволі швидко зав’язались стосунки. Я не очікував нічого серйозного. Вважав, Кармен буде черговою легковажною дівчинкою, яка зрадить при першій же нагоді. Але сталось інакше. Вона кохала палко, ревниво й чекала кожного мого повернення з нетерпінням. Я дивувався щоразу, коли чув від знайомих, як Кармен відшиває залицяльників і береже свою вірність. Під час відрядження не один раз доводилось відвідувати портових повій заради дешевого задоволення, тому такі вістки лише пробуджували внутрішній сором й заставляли задуматись. Але відучитись від колишніх звичок й не зраджувати коханій виявилось не так складно при наявності власного бажання.

Наші стосунки набирали неочікуваних обертів. Ми почали знімати разом квартиру, завели кота. Я познайомив Кармен зі своїми батьками, і ті радо прийняли дівчину у своє коло, розпитуючи про роботу, хобі, минуле. Навіть про те, як зносить мене. На останнє вона лише засміялась і відповіла, що доволі просто: декілька разів не нагодувати, і буде сидіти сумирний. У відповідь пролунав вибух сміху.

Матір вподобала Кармен і під кінець гостин запитала мене, коли плануємо побратись. Я лише присоромлено відмахнувся, сказавши, що часу предостатньо, однак у глибині душі вперше задумався про одруження. Опісля розмірковував про це майже щодня, зважував на чашах терезів усі плюси й мінуси, поки під час одного з вікендів не зробив пропозицію руки й серця. Для Кармен такий поворот подій став несподіванкою. Зі сльозами на очах вона погодилась. Нашому щастю не було меж, і через декілька тижнів ми скромно одружились.

Усе йшло добре. Я намагався триматися більше дому. Для цього змінив роботу моряка на викладацький стіл у коледжі, де сам навчався. Студенти, звісно, швидко впізнавали новачка, але втримувались від дотепів, боячись отримати догану. Але доводилось звикати до змін, особливо коли хочеш продовжувати працювати хоч десь за фахом й отримувати хорошу зарплатню.

Кармен влаштувалася бухгалтером і приносила додому непогані гроші, деколи навіть більше ніж я. Але на будь-які награні образи вона лише цмокала язичком і казала, що між нами не повинно бути жодних змагань, а потім сміялася дзвінким, заразним голосом, коли намагався позбутись свого «конкурента» й залоскотати його до смерті. Цей сміх і досі чується мені в найгірших кошмарах. Його так не вистачає…

Потім наступила економічна криза: падіння валюти, перекроєні бюджети, скрута, бідність, скорочення. Компанія Кармен збанкрутувала. Коледж затримував другий місяць зарплату. Доволі часто виручав брат, який мав рибальський бізнес, тому жили доволі непогані й мали як і їжу, так і гроші. Однак усе перекреслила хвороба.

Кармен почали мучити гострі головні болі, які з часом лише посилились. Ми зробили усі необхідні обстеження, і за декілька днів перед нами лежав діагноз лікаря – рак головного мозку. Операцію робити було пізно, бо пухлина стала злоякісною, і залишалась лише хіміотерапія як засіб ослаблення страждань. На питання, скільки часу є, чоловік здвинув плечима й сказав, що все залежить від розвитку хворобу: «Може, місяць, може, півроку. Як пощастить».

Той вечір став для нас фатальним. Ми сиділи в цілковитій темряві й думали над подальшим планом дій. Грошей ледве вистачало на перший курс хіміотерапії; ціни на препарати безперервно зростали. Кармен деякий час мовчала, слухаючи мої фантастичні плани про другу роботу, а тоді різко встала й пішла спати, сказавши, що не треба так заганяти себе в могилу.

Через тиждень я вернувся з коледжу й застав її повішаною. Перекинутий стільчик, улюблене червоне плаття, і записка край стола, насичена ароматом парфуму, про те, як міцно кохає й не хоче завдавати нікому страждань. Уперше за доросле життя з моїх очей полились сльози. Гіркі, як полин. Гарячі, як розжарене вугілля. Я кинувся до ніг Кармен й плакав, поки в навстіж розкриту квартиру не зайшов сусід і не забрав звідти.