Елемент сто дванадцятий

Принцеса.
Його серце стиснулося від дивного, викривленого тепла. Вона була його гордістю, його витвором. Він ростив її, оберігав, ховав від усього бруду. І що тепер? Вона валяється з тим байкером, дивиться на власного батька так, ніби він ворог.

— Дурепа, — пробурмотів він уголос, майже з ніжністю. — Ти ще зовсім дитина, і нічого не тямиш. Але я навчу. Ти будеш слухатись мене, навіть якщо сама цього не хочеш.

І раптом його вдарила думка: сьогодні ж її день народження. Йому навіть стало смішно.
“Яке ж іронічне свято. Вона ще не знає, але цей день вона запам’ятає назавжди. Бо сьогодні я заберу її собі повністю. І ніхто — жоден байкер, жоден покидьок — не стане між нами.”

На його губах з’явилася повільна, хижа усмішка.

Оскільки Фабіо був лікарем, він досконало знався на препаратах. Вже на віллі його руки працювали впевнено й холодно, без сумнівів, коли він підключав доньку до крапельниці. В прозорій рідині текла суміш, розрахована ним до мілілітра, щоб занурити Аду в глибокий сон майже на сорок вісім годин.

Її подих став рівний і Фабіо дозволив собі слабку усмішку. Тепер вона не буде сперечатися, тепер вона нарешті буде там, де я хочу.

Він узяв телефон і набрав номер.
— Підготуйте літак. Завтра вранці вилітаємо. — Його голос був рівний, але в глибині очей горіла манія.

Для нього це був подарунок. Подарунок доньці — нове життя, відірване від того "сміття", яким вона оточила себе. Але для когось іншого цей жест був болючою стрілою в серце. Хлопець, якого вона лишила позаду, ще навіть не знав, що його єдину дівчину, яку він полюбив за все своє коротке життя вирвали з рук так жорстоко й безповоротно.

Фабіо відкинувся на спинку крісла, задоволений. Він був господарем ситуації. Він — той, хто вирішує долі.