Елемент сто десятий

Напевно просто хотіла, щоб він знав, або так показує свою довіру. Ніхто не знав, навіть сама Ада. Нікс мовчав, дивлячись на неї, і вона обійняла його, поклавши голову на його груди замість подушки. Він ніжно провів рукою по її волоссю, граючись пасмами, відчуваючи тепло її дихання. Її очі повільно закривалися, і вона заснула, а він лежав поруч, думавши про те, яка ж вона дивовижна, у кожному русі, у кожній думці про неї. Його очі теж повільно закрились.

За вікном похолодало, вечір занурював місто у темряву. Сніг тихо сипав, вкриваючи дахи і дороги білою ковдрою, світло ліхтарів переливалося у сяйво на відблисках сніжинок. Вулиці стали майже безлюдними, і лише ритм падаючого снігу створював власну мелодію, ніби місто теж завмерло, щоб спостерігати за цією миттю.

Стук у двері був таким різким і наполегливим, що в обох серце зупинилося на мить. Нікс, ще сонний, босоніж підійшов до входу, навіть не уявляючи, хто міг прийти вночі. Та коли двері розчинилися, він остовпів: на порозі стояв Фабіо Косано — людина, чий образ переслідував його у снах, чиї руки вбили його батька.

— Ти… — голос Нікса зірвався. Його пальці мимоволі зціпились у кулак.
Фабіо не відповів. Він просто жорстко штовхнув хлопця в груди, і той відлетів у стіну, вдарившись плечем. Чоловік важкими кроками увірвався всередину, обводячи квартиру холодним, сповненим ненависті поглядом.

— Ада! — гукнув він так, ніби вона була його власністю.

Вона підвелась з ліжка, волосся трохи розпатлалось, а обличчя було сповнене не страху — а виклику. Її очі зустрілися з очима батька.

— Навіть не хочу знати, чим ви тут займались, — холодно кинув Фабіо, його щелепа стиснулася так, що було видно, як напружилися м’язи.

У дверях з’явився Нікс, зціпивши зуби, з обпеченим люттю обличчям. Він став між ними, перекриваючи шлях.

— Ти не торкнешся її! — видихнув він.

Фабіо дивився на хлопця з такою зневагою, що здавалося — ще мить, і він зламає йому кістки. Ада відчула, що це може закінчитися дуже погано. Її серце стискалось від страху за Нікса.

— Не знаю, що ти хочеш, але я поїду з тобою. — тихо, але твердо сказала вона, зробивши крок вперед. — Просто залиш його.

Нікс озирнувся різко, очі його палали від болю:
— Адо, ні…

— Все нормально, — вона змусила себе посміхнутися, хоча всередині її рвало на шматки. — Я просто поїду додому, завтра в школі побачимось. — Вона чмокнула його в щоку і пішла до дверей. Мовчки одягла пальтоі вийшла з квартири. Нікс провів поглядом Аду і закрив двері перед носом Косано, коли той хотів щось сказати.