Елемент сто восьмий

Нікс сидів поруч із Ліоном, розмовляли тихо, обмінюючись жартами і поглядав на Аду, яка була за тим самим столом із Соллі. Вони сміялися, обговорювали дрібниці. Потім Ліон і Соллі раптово піднялися, залишивши Аду і Нікса наодинці. Як сказав Ліон, Соллі має йому допомогти з хімією.

Нанні з’явилася немов із нізвідки. Вона сиділа неподалік і, помітивши, що Нікс поруч із Аду, нахилилася і вилила воду прямо йому в обличчя. Його погляд миттю спалахнув люттю, але він намагався зберегти спокій. Ада ж, почувши це, не витримала. Занадто багато принижень, занадто багато дотиків чужих рук, і у відповідь вона схопила свій стакан і вилила вже сок на Нанні. Так щоб він липкими краплями скотився по всьому обличчю аж до одежі.

— Ти з глузду з’їхала?! — закричала Нанні, намагаючись підняти руку, аби вдарити Аду.

Але Нікс миттєво схопив її за зап’ястя. Його погляд був холодний, як лід:
— Ніхто не сміє торкатися Ади. Ні ти, ні хтось інший.

Нанні щось прошипіла про Аду, намагаючись принизити її словами, але Нікс не слухав. Він взяв Аду за руку, і мовчки вони вийшли з їдальні. Ада ледве встигала стежити за його спиною, намагаючись щось запитати, але він не відповідав.

У шафі дівчини Нікс взяв пальто, надів його на Аду і вивів її зі школи. Вона робила вигляд, що не знає його, відмовлялася йти, намагалася зняти шолом, коли той надів. А коли Ада намагалася піти назад у школу, Дикий підхопив її на руки і посадив її на свій байк і сам сів. Її руки легенько опинилися на його поясі.

Він повернув голову до неї і прошепотів:
— Щось не так. Ти буквально годину тому тримала руки саме тут… І здається, тобі це подобалося. Чи я помиляюся, Різноока?

Ада відчула, як щоки гарячкою палають під шоломом. Її серце калатало шалено, вона хотіла заперечити, але слова застрягли в горлі.

Нікс закрив її візор і свій і вони рвонули з подвір’я, вітер свистів навколо, і дорога промайнула як один довгий кадр. Нікс мовчки ніс її до своєї квартири, відкрив двері й обережно поставив на підлогу. Усі рухи були тихі, впевнені, але в кожному його дотику була турбота, захист і шалена напруга, ніби він знову боявся, що вона втече. Ада стояла, все ще відчуваючи його пальці на своєму зап’ясті, і розуміла, що зараз — тільки вони двоє, і весь світ зупинився.

Ада стояла в центрі кімнати, руки схрестила на грудях, а погляд пекуче спостерігав за Ніксом.

— Чому ти так поводишся? — спалахнула вона. — Ми ж домовлялися не знати одне одного! І чому ти мене ігноруєш?

Нікс на мить опустив очі, потім підняв погляд і, трохи посміхаючись, сказав:
— Я мовчав, щоб не сказати чогось дурного. Бо як тільки відкрию рот, можу зробити щось ще гірше…

Ада скоса глянула на нього, сердита, але в серці відчувалося, як щось м’яке розм’якло. Її губи стиснулися, і вона зробила крок убік:
— Тупо, Ніксе…

Він наблизився, нахилився, якби хотів її поцілувати, але Ада в останню мить відвернулася, хитро і грайливо, й рушила до його спальні.

Нікс зухвало пройшов за нею, і коли вона ввійшла в кімнату, він ляг на ліжко. Ада зупинилася і розгублено глянула на розкидані речі. Її очі миттєво впали на відмедика, що лежав на тумбі.

— Що це? — запитала вона, сердито-налякано.

— Коли ти ночувала у мене, — сказав він тихо, злегка посміхаючись, — я заліз до тебе і взяв його.

Ада глибоко вдихнула і зітхнула, переживаючи за безлад у своїй кімнаті. Але серце її калатало швидко, бо Нікс наблизився знову, нахиляючись до неї чи змушував відступати назад до ліжка, на яке вона впала.