Елемент дев'яносто дев'ятий

Я вийшла у двір. Сніг сипався важкими пластівцями, мовби хтось зверху рвав біле покривало. Сад мовчав, тільки стара гойдалка на ланцюгах поскрипувала від вітру. Та сама, з мого дитинства. Я провела рукою по холодному металу й відчула, як щось різонуло всередині.

Я натягнула капюшон толстовки, сховавши обличчя від зимового повітря, і повільно пішла стежкою до домика на дереві. Я йшла, але здавалося, що з кожним кроком тону в снігу ще глибше.

Серце стягувалося від думок, від тих, від яких забороняла собі задихатися. Кріc… Я так часто думала, що ми завжди будемо поруч, але світ забрав її раніше. Її сміх тепер лунав лише у пам’яті. Я опустила голову, й сніжинки почали танути на моїх віях, змішуючись із тим, чого я собі не дозволяла — із тремтінням, яке мало б стати сльозами.

А потім — він. Його очі, що бачили мене наскрізь. Його голос, що вмів заспокоїти навіть тоді, коли весь світ валився на голову. Я стискала кулаки в кишенях, ніби це могло вирвати його з моєї пам’яті. Але ні.

Я згадала бібліотеку. Ту мить, коли він нахилився до мене так близько, що я відчувала його подих. Я тоді могла… я повинна була поцілувати його. Хоч на секунду подарувати йому правду про себе, замість холодної маски. Але я дозволила йому відвернутися. Чому? Чому тоді я злякалася власних почуттів?

Тепер я карала себе цим спогадом. Докір знову і знову рвав душу: «Ти мала шанс, і ти його втратила».

Пройшло більше двох місяців. І я не знала, де він. Чи живий? Чи ходить тими ж вулицями, що й раніше? Чи згадує про мене? Чи проклинає за те, що його біль почався через мене?

Я не мала права навіть думати про нього. Забороняла собі вимовляти його ім’я. Але серце було впертіше за мене. Воно кликало його навіть тоді, коли я мовчала.

Я зупинилася біля дерева й підняла голову вгору. Я залізла в домик на дереві й загорнулася в теплий плед. Тиша обіймала мене з усіх боків, а я дивилася на стару фотографію під світлом свічок, де ми з Кріс сміялися й обіймалися. Світ у тому знімку здавався теплим і живим — таким, якого вже не було.

Я взяла в руки гітару, провела пальцями по струнах і тихо почала співати нашу з Кріс пісню. Голос тремтів, але я намагалася тримати його рівним. Коли дійшла до приспіву — він зірвався, і сльози самі покотилися по щоках. Я не намагалася їх зупиняти. Вони текли, поки я співала, і кожна нота боліла в грудях. Я й не помітила, як заснула, зігнувшись у клубок, тримаючи гітару біля себе.

Мене розбудили гувернантки — вони просунули голови в домик і обережно покликали. Я щось пробурмотіла на кшталт: «Це для мене?». Вони накинули на мене пальто, шарф і шапку. Шапку я одразу скинула — не люблю.

До школи я приїхала на машині батька. Він висадив мене, не сказавши ні слова, і відразу поїхав. Я закинула рюкзак на плече, сунула руки в кишені. Пальці намацали якийсь зім’ятий папірчик. Я витягла його й завмерла. Це був той самий куточок шкільного пропуску — ідентичний тому, який я щойно приклала на пропускному пункті.

Мене немов ударило струмом. Це… що? Вбивця з моєї школи?
Я стиснула папір у долоні так, що він ледь не розірвався. Як я могла не помітити раніше? Хто це? Як…

Я зайшла в коридор. Атмосфера здалася надто звичною і водночас чужою. Звідкись почула голос:
— Косай!

Я підняла голову — це була Розетті. Я підійшла й чемно привіталася:
— Доброго ранку, пані Розетті.

— Ти пам’ятаєш мене? — вона подивилася уважно. — Твій тато сказав, що ти втратила спогади за останні пів року…

Я швидко зреагувала, в голові вже склавши відповідь: тато розповів мені про класного керівника і мою подругу, тому їх я трохи пам’ятаю. Решту — ні.

Мене завели в клас. Розетті пояснила однокласникам, що я втратила частину пам’яті й можу почуватись не дуже.

Я відразу помітила усмішку на обличчі Нанні. Вона ще не знала, яке життя я їй влаштую. Може, вбивця — вона? Мотив є: вона мене ненавиділа. Але… тоді навіщо їй було вбивати Кріс? Ми ж тоді ще навіть не були знайомі.

Соллі махнула мені рукою з останньої парти. Я підійшла й сіла поруч.
— Ти ж Соллі? — перепитала я.

Вона кивнула.

— Я… не пам’ятаю всього, — тихо «зізналася» я, — але тато мені трохи розповідав.