Елемент дев'яносто восьмий

Вона підійшла до дзеркала, кам’яним обличчям оцінила коротку довжину свого волосся, яке ніколи в житті не стригла і вийшла з кімнати, широко розкинувши важкі двері, і в мить повітря навколо ніби загустіло. Кожен крок по мармуровій підлозі лунав холодним відлунням, віддзеркалюючись від стін з позолоченими панелями. Ада Косано трималась прямо, плечі випрямлені, погляд гострий, як лезо. Її очі — тепер без натяку слабкості — пронизували кімнату, мов скануючи кожен куточок.

Її рухи були впевнені, холодні й безжальні у своїй рішучості. Вона відштовхнула від себе будь-яку тремтливу частину своєї старої натури. Зникає дівчинка, що бігала навколо людей, що кликала допомогу, сміялася чи плакала — на її місці з’явилася дівчина, яка могла ламаючи волю іншого досягти свого.

Навіть слуги, які раніше бачили її беззахисною, застигли в тиші. Її погляд, холодний і владний, пройшовся по кімнаті, наче обираючи, хто сміє дивитися на неї, а хто має відвернутися. Вона не кликала, не говорила, і все ж її присутність командувала простором, як королева, яка тримає під контролем усе, що бачить.

Тепер вона була Ада Косано — сувора, неприступна, як скеля серед бурі, і ніхто не міг зазирнути у ту частину її серця, де досі пульсував спогад про Нікса. Вона закрила за собою двері й рушила вперед, і місто, наче світ у дзеркалі, відчуло холод цього кроку.