На атоми й назад
Елемент дев'яносто шостий
— Забудь про нього, його більше нема в твоєму житті. — продовжив спокійним тоном свою думку чоловік.
— Я кохаю його! — вигукнула Ада, і в голосі її зламалася усмішка відчаю. — Чуєш?! Кохаю! І ніхто цього не змінить!
Косано старший стиснув кулаки, його щелепа затремтіла. Це було як ляпас для людини, яка звикла контролювати все.
— Ти помиляєшся, — він підійшов ближче, і його тінь накрила її повністю. — Відтепер у твоїй пам’яті не існує цього імені. Він ніхто. Ада Косано не знає його і не згадає.
Ада відсахнулася, її груди важко здіймалися.
— Ти не змусиш мене…
— Я змушу, — холодно перебив він. — Бо я твій батько. І я вирішую, хто поруч із тобою, а хто — ні.
Сльози котилися по щоках Ади, але вона підняла голову з гордістю.
— Ти можеш відібрати в мене дім, гроші, навіть свободу… але не серце. Це єдине, що залишилось моїм, все інше ти забрав.
На мить між ними зависла тиша. Її слова, сказані так твердо, мов ударили його по нервах.
— Ходити в школу я дозволю, — сказав нарешті Косано, відвернувшись до дверей. — Але пам’ятай: забудь. Бо інакше забудеш не лише його ім’я. Забудеш і свободу.
Двері зачинилися за ним важко. Ада залишилася сама в кімнаті. Її руки тремтіли, крапельниця тихо капала, але вона стиснула ковдру в кулаках і прошепотіла сама собі:
— Я не забуду. Я ніколи не забуду. Нікс Вайлд — не той, кого можна забути.
#6566 в Любовні романи
#2669 в Сучасний любовний роман
#1015 в Детектив/Трилер
#411 в Детектив
Відредаговано: 03.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
