Елемент дев'яносто третій

Нікс зробив крок уперед, дихаючи важко й нерівно.
— Але клянусь… якщо хтось ще раз торкнеться її… хоч пальцем… я зламаю кожного. Я зітру вас із лиця землі. Я це вже говорив, здаєтьється!

Він кинувся на Тьомо, і удар його кулака змусив того відступити. Нікс валив його, мов звір, не зважаючи на біль, на руки, що намагалися його зупинити. Він бачив тільки його обличчя — обличчя зрадника.

Та сильний удар по потилиці змусив усе змазатися. Нікс похитнувся, і світ став розмитим. Його повалили на землю.

Крізь затуманений зір він бачив лише Аду — безсилу, нерухому. Тягнувся до неї очима, ніби руками.

І тоді, перш ніж темрява остаточно накрила його, він почув голос Тьомо.

— Тепер можна йти.

***
Всередині покинутої будівлі стояла мертва тиша. Повітря пахло сирістю, пилом і ще чимось важким — кров’ю, болем. Ледь сіріло небо, коли важкі двері раптом відчинилися з металевим скреготом. У темний зал увійшли кілька постатей у чорному, їхні кроки відлунювали рівно й чітко, мов удари серця. Вони несли з собою холодний подих влади.

І тоді з-поміж них з’явився чоловік.

Суворий, середніх років, постава рівна, мов сталь, плечі широкі, кроки впевнені. Його обличчя було різким і владним, кожна риса світилася внутрішньою силою. Сивина на скронях тільки підкреслювала його велич, а строгий костюм і важкий плащ, оздоблений коштовними ґудзиками, нагадували про багатство, яке мало не пахло у повітрі. Його очі — холодні, проникливі, темні, як глибина безодні — змушували схиляти голови. Це був чоловік, якого слухались цілі корпорації, чиє слово мало вагу більше, ніж закони.

Він глянув уперед — і світ у його очах зупинився.

— Донечко… — голос його надломився, раптово перетворившись із крицевого на теплий, тремтливий. Він кинувся до Ади, впавши поруч із нею на коліна, притискаючи її холодну руку до своїх губ. — Моя дівчинко…

Його могутні плечі здригнулися, він уперше за довгі роки дозволив собі.

— Швидко, заберіть її! — прогримів він, і його голос знову став грізним громом.

Люди в чорному миттю підняли Аду з брудного стільця, несучи її так обережно, ніби це була кришталева статуетка.