Елемент дев'яносто другий

А тоді одна з тих дівчат нахилилася до Ади, її холодне дихання торкнулося вуха, і крізь маску пролунало шипіння:

— Це все через тебе, Адо.

Ада тремтіла, вся стиснута мотузками. Її очі не могли відірватися від Нікса — він стікав кров’ю, та все одно намагався встояти, не дати їм задоволення бачити його зламаним.
Кожен удар у його тіло відлунював у її грудях болем, і в якийсь момент вона не витримала.

Схлип вирвався з її рота, задушений, задушливий. Вона задихалась від власних стогонів.

— Тихо… тихо, Різноока, — прошепотів Нікс, дивлячись просто на неї, навіть крізь кров і синці. — Мені не боляче… чуєш? Не боляче… — Він посміхнувся, ласкавою, доброю усмішкою, від якої серце Ади стислося в одну точку.

Але коли черговий удар змусив його захитатися, її розпачливі зойки стали надто гучними. Один із хлопців нетерпляче рикнув, і тоді Тьомо махнув рукою.

— Зніміть їй кляп.

Вузол різко розв’язали, і Ада нарешті змогла видихнути повітря, яке здавалося каменем у легенях. Її крик прорізав простір, зупинив кілька рухів:

— Зупиніться! Будь ласка! Не чіпайте його!!!

Сльози стікали по щоках, голос зривався на хрип, але вона кричала знову й знову. В її очах не було страху — тільки відчай і готовність взяти весь біль на себе.

— Прошу! Я… я зроблю що хочете, тільки перестаньте бити його!

Нікс намагався усміхнутися крізь розбиті губи, його голос був хрипкий, але твердий:
— Я ж казав, мені не боляче…

І саме в ту мить ще одне пасмо її волосся тихо впало на землю.

Ада закричала так, що стіни задрижали. Її крик був нестерпним, майже нелюдським.
І тоді Тьомо роздратовано стиснув кулак:

— Заткніть її!

Одна з дівчат різко вдарила Аду в обличчя. Все потемніло, голова її безсило впала назад, а нерівно зрізане волосся звисло.

В очах Нікса запалала справжня лють. Він піднявся, спльовуючи кров, і вперся поглядом у Тьомо.

— Ти думаєш, я боюся болю? — його голос прорізав залу, глухий і зловісний. — Мій батько навчив мене терпіти… до самої смерті. А знаєш, через кого він загинув? Через мене. — Нікс вдарив кулаком себе у груди. — І якщо я витримав смерть власного батька на моїх очах — то витримаю і тебе.

На мить у погляді Тьомо справді промайнула тінь страху.