Елемент вісімдесят третій

Я кивнула і зайшла всередину.

Світло в палаті було приглушене, запах ліків різав ніс. Соня лежала бліда, з пов’язкою на животі. Коли вона побачила мене, очі спалахнули живим вогником.

— Адо… — її голос був тихий, але впевнений. — Слухай уважно.

Я підійшла ближче, взяла її холодну руку.

— Ти бачила, хто це зробив? — спитала я першим ділом.

Вона на мить заплющила очі, наче збиралася з силами.
— Ні… обличчя не бачила. Все було дуже швидко. Але я точно знаю — це була дівчина. Її голос… він звучить у мене в голові.

Я застигла. Усередині щось стиснулося, наче мене облили крижаною водою.

— І що вона сказала? — ледве прошепотіла я.

Соня відкрила очі, подивилась просто в мої:
— Вона сказала, що це заплата… за тебе, Адо.

Мене ніби вдарило. Ті самі слова, що я вже чула. Запис з кімнати Кріс, жіночий голос, холодний і лютуючий: «Це буде заплата за Аду».

Я відчула, як земля йде з-під ніг. Соня стиснула мою руку, намагаючись утримати мене в реальності.

— Обережно… — видихнула вона. — Ти в небезпеці.

Двері прочинились, і в палату заглянув Нікс. Він помітив мій вираз обличчя, нахмурився.
— Що таке?

Я підвела на нього очі. Голос зрадницьки тремтів:
— Це було зроблено через мене.

В його погляді спалахнула темна лють. Він стиснув кулаки так, що кісточки побіліли, і мовив глухо:
— Отже, полювання тільки почалося.

— Ти, — її голос раптово став різкішим, хоч і слабким. — Ти, Дикий…

Нікс здивовано підняв брову й зробив крок ближче.
— Що?

— Слухай уважно. — Соня важко вдихнула, але її очі світилися рішучістю. — Вона — твоя відповідальність. Чуєш? — вона стиснула мою руку ще міцніше, але дивилася на нього. — Ада тепер мішень. Ти її охороняєш. День і ніч. До останнього подиху, зрозумів?!

Нікс завмер. Його погляд спершу потемнів, потім став крижано-серйозним. Він не жартував і не бурчав, як завжди.
— Я й без твого наказу це робив, — глухо сказав він. — Але раз ти просиш… добре. Я не дам її образити.

— Не «прошу». — Соня підвела голову, хоча видно було, як важко їй дається кожен рух. — Це наказ. Якщо з нею щось трапиться — я з того світу тебе дістану, чуєш?

У кімнаті повисла тиша. Я відчула, як у мене на очах з’явилися сльози. Соня, напівжива, напівзламано лежить переді мною, а все одно думає про мене.

Нікс уперся руками в край ліжка, нахилившись так, щоб подивитися їй прямо в очі.
— Не переживай. — Його голос був глухий, але в ньому відчувалася клятва. — Я за неї помру, якщо треба.

Соня закрила очі й відпустила мою руку. Лише прошепотіла:
— Тоді в мене є шанс спати спокійно…