Елемент сімдесят сьомий

Я скинула дзвінок і почала знімати відео на телефон — інстинкт, доказ, що тут щось не так. Зафіксувала кімнату, телефон, розкидані речі. Десь за спиною я чула, як Нікс гупав вже у кухні, перевіряючи шафки.

І тоді я ступила трохи далі… за ліжко.

Крик вирвався сам, розриваючи горло.
— А-А-ААА!

На підлозі, в калюжі, що вже починала чорніти, лежала Соня. Її руки стискали ніж, який стирчав у животі.

Нікс прибіг, і на мить він просто дивився на мене, яка стояла з руками, закриваючи обличчя. Потім його погляд впав на тіло — і він вилаявся, різко присів, перевіряючи дихання.
— Чорт… — він підняв очі на мене й похитав головою.

У мене земля пішла з-під ніг. Але раптом — різкий вдих. Соня рвучко підняла голову, її груди підскочили, ніби вона вирвалася з-під води. Я завила від жаху й спробувала втиснутися у стіну. Нікс навіть відскочив, впавши на спину.

— Ж… жовта папка… — захрипіла вона, тремтячи пальцями. — Стіл…

— Тримайся, — я захлинаючись набрала «швидку», назвала адресу. Мені здавалося, я кричала, хоча голос був ледь чутним.

Соня показувала пальцем на стіл, повторюючи, вже майже беззвучно:
— Жовта… папка…

Я кинулася до Нікса, допомогла йому піднятися, він був у ступорі від того, що щойно сталося.
— Шукай! — я закричала, показуючи на стіл.

Він почав рвати шухляди, книги летіли на підлогу. А я впала поруч із Сонею, підтримуючи її голову на своїх колінах, намагаючись спитати бодай щось:
— Хто це зробив? Соню, скажи! Хто?

Її губи ворушилися, але слова губилися між судомним диханням…

Нікс нарешті витягнув з ящика жовту папку. Він кинув її на стіл, але часу відкривати не було: у двері подзвонили медики.