Елемент сімдесят четвертий

Осіннє повітря зранку, як завжди було свіже, з тонким запахом вологи й опалого листя. Сонце пробивалось крізь легкі хмари, а шкільний двір ще тільки починав наповнюватися голосами учнів.

Другим з’явився Нікс — у своїй чорній толстовці, з руками в кишенях і вічним виразом «мені тут нудно». Він сперся на вказівник, зиркаючи навколо так, ніби це він чекає, поки світ почне крутитися, а не навпаки. Ми зустрілися поглядами, і він майже непомітно кивнув.

Слідом підтягнулася Соллі — несмілива, але цього разу в її очах був вогник, і навіть кроки звучали впевненіше. І майже одночасно з нею, звісно, Ліон — легкий, як вітер, з тією своєю посмішкою, яка одразу обіцяє якусь витівку.

— Так, — Ліон підняв руку, — у нас офіційне зібрання бойового загону. Пропоную традицію: руки одна на одну, і на весь двір кричимо «ФОРСМАЙЛ!».

— Рудий, як ти міг за одну ніч так отупіти? — скривився Нікс.
— Хто не зробить — тиждень робитиме за мене домашку, — невинно знизав плечима Ліон.

Я зітхнула, але поклала руку першою. Соллі нерішуче, але посміхаючись — слідом. Нікс бурчав, але приєднався. І Ліон, сяючи, накрив усіх зверху.

— На чотири. Раз, два, три, чотири! — і наш чотириголосий крик «ФОООРСМАЙЛ!» рознісся по двору так, що всі обернулися.

Учні дивилися з різними емоціями: хтось сміявся, хтось дивувався, хтось відкрито заздрив. А Нанні… Нанні сиділа на лавці зі своєю компанією, і обличчя в неї було таке, ніби вона тільки що проковтнула лимон.

Я кинула їй підморгування і театрально послала повітряний поцілунок. Вона аж захлинулась від злості.

Ліон, задоволений ефектом, закинув руку на плече Соллі, від чого та зніяковіла до кінчиків вух. Ми рушили до школи в повному складі, і здавалося, що весь коридор розступається.

Я сіла за свою парту, запросивши Соллі поруч. А Ліон нахабно всівся на місце Нікса.

— Це. Не. Твій. Клас. — холодно кинув Нікс, дивлячись на нього.
— Та розслабся, Дикий! — шепнув Ліон і сховався за підручники так, що коли в клас зайшла Розетті, вона навіть не помітила зайвого учня.

Вчителька почала урок, і раптом:
— Нікс, до дошки.