Елемент шістдесят п'ятий

Наступного дня повітря у школі було напружене. Соллі зайшла в туалет, думаючи лише про те, щоб поправити волосся й трохи зібратись після математики. Але те, що вона побачила, змусило її серце застрибати до горла.

Біля раковини стояла Нанні з двома своїми «подружками». Ада була притиснута до стіни, її плечі здригалися, губа була розсічена, а голос Нанні лунав різко й брудно:
— Думаєш, раз повернулась у школу з Диким, то тобі все дозволено? Ти — ніщо.

Одна з дівчат сміялась, інша тримала Аду за руку, щоб та не вирвалася. Удар — і звук ляпка відбився від кахельних стін.

Соллі заклякла. ЇЇ перша думка — втекти. І вона справді рвонула геть, майже вибігши з туалету.

І саме там… вона врізалась у когось так, що ледь не впала.

— Акуратніше, — буркнув низький, хриплуватий голос.

Соллі підняла очі й… завмерла. Перед нею стояв Дикий. Його чорна широка толстовка немов поглинала світло, з-під капюшона вибивалося темне волосся, впавши пасмом на лоба. На шиї блиснув срібний кулон конюшини, а важкий двокольоровий погляд вп’явся в неї, як лезо.

— Сліпа? — пробурчав він, і в його голосі було схоже на гарчання.

Соллі відсахнулась, серце калатало в грудях, горло пересохло. Вона боялася сказати хоч слово.

Але крик із туалету — зойк Ади — відрізав усі сумніви.

Вона вдихнула, зібрала рештки сміливості й, хоча голос тремтів, видихнула:
— Там… Ада.

Очі Нікса спалахнули. Він не сказав більше ні слова. Різко відштовхнув двері й увірвався всередину.

Дівчата навіть не встигли отямитися. Його чорна кофта ледь коливалася при кожному русі, срібний ланцюг на шиї холодно відсвічував.

— Відчепіться від неї, — пролунав його низький голос.

Нанні зробила крок назад, але було пізно. Нікс важким рухом плеча відкинув її вбік, а другої дівчини навіть не помітив — його погляд був лише на його Аді.

Та стояла, прикрившись руками, дихала уривчасто. Її щоки були в сльозах, губа розбита. І тільки коли Нікс узяв її за руку й потягнув на вихід, вона ніби ожила.

А Соллі так і лишилася стояти біля дверей — вражена, злегка злякана й водночас зачарована тією силою, яку він випромінював.

— Ходімо, — лише кинув він і, не слухаючи протестів, повів її геть.