Елемент шістдесят третій

У класі Аду уже чекала неприємність. Нанні й її компанія зловісно вишикувались, перехопивши їх на вході.

— О, погляньте, наша королева невдач прийшла з охоронцем, — протягнула Нанні з лукавою посмішкою. — Як романтично.

Її подружки почали сипати приниженнями:
— Може, ти йому теж зробиш вибух у лабораторії?
— Обережно, не наступи на неї, вона ж як сміття під ногами.
— Вона тримається за нього, бо сама нікого не варта.

Слова летіли, мов каміння. Ада відчувала, як всередині все стискається, кожне слово різало глибше. І навіть коли вона намагалася зберігати спокій, дівчата підштовхували її плечима, кривлялися, повторювали образи.

Раптом хтось прошепотів:
— Нікс іде.

Шайка розлетілася, ніби вітер розніс осіннє листя. Всі робили вигляд, що нічого не було.

У цей момент Ада підняла очі й помітила дівчину за першою партою. Тиха, непомітна, з опущеним поглядом. Їхні очі зустрілися на мить, але дівчина відвела погляд. Було видно: вона теж звикла ховатися від чужої жорстокості.

День минув важко. Уроки, байдужі погляди, тихі перешіптування. Але ввечері, як завжди, Ада вирушила до бібліотеки. Там чекала звична тиша, запах старих книг і привітна Ірон Санно. Нікс теж заглянув туди після школи — нібито за Аду, хоча прикидався, що йому треба ноут підзарядити.

Вони сіли за той самий столик. Серед підручників і записів Ада почала розповідати про дивний уламок від посвідчення, який знайшла, про постать у капюшоні з камер спостереження, і як нічого не сходиться.