На атоми й назад

Елемент шістдесят перший

Ранок у двох сусідніх квартирах виглядав зовсім по-різному.

У кімнаті Ади панував хаос. Вона заметалася від шафи до комода, кидаючи речі на ліжко й назад, бурмочучи собі під ніс:
— Нічого не встигаю… ну чому саме сьогодні? — одна рука тягнулася за підручником, інша — за гребінцем, телефон із навушниками вже сповзав із краю столу.

Вона вперто намагалася одночасно зашнурувати черевики й застібнути ґудзики на пальті, а на додачу ще й заплуталась у шарфі.

У цей же час у сусідній квартирі царював протилежний настрій. Нікс сидів на краю ліжка, ліниво перегортав повідомлення у телефоні й позіхав.
— Пф… до виходу ще пів години. Навіщо я взагалі так рано встав? — бурмотів він, глянувши на годинник. Йому вистачило кількох хвилин, щоб накинути футболку, джинси й куртку. Шолом і ключі вже лежали на своєму місці — чекали тільки на нього.

І все ж, попри цей дисбаланс у темпі, вони вийшли з квартир одночасно. Ада ще поправляла рукав і знервовано перевіряла, чи не забула зошит, а Нікс, підкидаючи ключі в руці, просто глянув на неї з усмішкою, наче знав, що так і буде.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше