На атоми й назад
Елемент шістдесятий
Коли вже вирішила лягати, підійшла до ліжка й раптом згадала про нього. Ведмедик.
Я нахмурилась — завжди ж він лежав тут, на подушці. Простягнула руку — порожньо. Почала перевертати ковдру, піднімати подушки, навіть зазирнула під ліжко. Нічого.
— Дурепа, напевно кудись поклала і забула, — пробурмотіла сама собі, хоч відчувала дивне занепокоєння. Без нього засинати було складно, я вже давно звикла відчувати, що він поруч.
Я ще раз обшукала кімнату — шафа, комод, навіть віконна полиця. Порожньо. Ведмедика ніде не було.
Врешті я втомлено зітхнула й упала на ліжко. Нехай. Обійняла ковдру, наче вона могла замінити мені ту м’яку іграшку, й потягнулася до пульта. Клац — неонові стрічки спалахнули м’яким світлом, заливаючи кімнату ніжно-фіолетовим сяйвом.
Ніби космос прийшов у мою кімнату. Мої думки повільно розчинилися в цьому світлі. Втома накотила раптово, важко й солодко, й очі самі заплющилися.
За кілька хвилин я вже спала, навіть не помітивши, що мої пальці судомно стиснули край ковдри — так, ніби все ж шукали заміни ведмедику.
#6673 в Любовні романи
#2755 в Сучасний любовний роман
#1050 в Детектив/Трилер
#406 в Детектив
Відредаговано: 03.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
