На атоми й назад
Елемент п'ятдесят дев'ятий
Сльози покотились щоками, я вже не стримувалась.
— Я була маріонеткою. Жила в золоті, в розкоші… але то була золота клітка. Я не мала права вибору. Тато… я люблю його, правда. Але іноді він здається мені жорстоким. А тепер… я навіть не знаю, де він. Кріс померла. І все, що залишилось — це ти. І Нікс.
Моя долоня тремтіла, коли я потягнулася до Соніної руки.
— Будь моєю подругою, Соню. Я… я справді спробую. Не як колись. А по-справжньому.
Вона довго дивилася на мене, і я вже думала, що почую відмову. Але Соня стисла мою руку. Її посмішка була трохи сумною, але щирою.
— Я вже твоя подруга, Адо. Просто тепер ти це нарешті зрозуміла.
Я засміялась крізь сльози. І тоді вона підняла брови:
— Ну, а що в тебе з Ніксом?
Я швидко витерла сльози і хмикнула:
— Він… Пиріжок.
— Що?! — Соня мало не вдавилась чаєм.
Ми обидві розсміялися. Сміх був такий щирий, що навіть згадали кілька кумедних моментів з дитинства. Тоді, коли ми ще були безтурботними.
І вперше за довгий час мені стало легше.
Коли Соня поїхала додому, я ще довго сиділа біля вікна, думаючи, що, можливо, знову в моєму житті в мене з’явилася подруга. Я ще трохи походила по кімнаті, прибираючи чашки й намагаючись привести до ладу свої думки. Але в голові був хаос, наче хтось розкидав пазл у тисячу шматків.
#6545 в Любовні романи
#2661 в Сучасний любовний роман
#1012 в Детектив/Трилер
#408 в Детектив
Відредаговано: 03.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
