На атоми й назад
Елемент сорок п'ятий
— Я зник, бо мене вивезли. Мама померла, мене відправили в Штати. Я не мав як попрощатись. Але я пам’ятав тебе. Завжди. У тата пішли справи в гору і я повернувся, а потім, наші батьки посварились через способи лікування, пам’ятаєш? Ти не впізнала мене тоді, а от я впізнав. Вираз твого обличчя не міняється. – Він спробував пожартувати щоб розрядити обстановку, але не вийшло. Ада залишалась дуже серйозною.
Дівчина сиділа в повній тиші. Вона знову бачила себе маленькою, з косичками, у яскравій сукні. Хлопчик з великими карим і зеленим очима, що тягнув до неї пиріжок і завжди обіцяв:
— Якщо тебе хтось образить — я дам йому по носі.
І ось він тут. Той самий. Тільки виріс. Став Диким.
А в грудях її щось стиснулось.
— Я не знала…
— А я не забув, — прошепотів він. — Просто ти виросла. А я навчився ховати обличчя за маскою.
Вона глянула на нього з ніжністю і тихим болем.
І мовчки усміхнулась.
#6816 в Любовні романи
#2836 в Сучасний любовний роман
#1078 в Детектив/Трилер
#430 в Детектив
Відредаговано: 03.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
