На атоми й назад
Елемент сорок третій
— Серйозно? — кивнув він на її ноги. — Ще трохи — і я змушений буду подарувати тобі шкарпетки з мотоцикла.
— Але в мене ж капці! — здивовано кинула Ада.
— Тим більше. Їм потрібна компанія, — спокійно відповів Нікс. — Шкарпетки, щоб не так самотньо було.
Ада пирснула зі сміху:
— Ти хворий!
— Ну… я ж Дикий, — знизав плечима він. — У нас своя мода. Капці + шкарпетки — це класика райдерів, просто тобі ще не показували.
— Я так і знала, що ти здатен на страшні речі… — театрально скривилася вона, сперлась ліктями на перила. — Ти точно завів того кролика не для обіймів.
— Яблучко — це моя душа, не чіпай її, — похитав головою Нікс і глянув на неї боковим поглядом. — А от на тебе, здається, теж треба надіти капці для мізків. Бо хто це вночі по вокзалах вештається?
Ада на мить змовкла, але усмішка ще грала на губах:
— Добре, уговорив. Наступного разу — з шапкою і шкарпетками. Але ти особисто їх принесеш.
— О, я ще й чайник візьму. І пиріжки. Ми ж тепер сусіди, як не як.
— Тільки не смій їх готувати сам! — примружилась вона. — А то ще той кролик...
— Ада! — вигукнув він з удаваним жахом. — Я не канібал! Я просто… Дикий.
І обоє розсміялись, стоячи обличчям одне до одного — як двоє, що ще не знають, у що вляпались, але вже не хочуть з цього вибиратись.
#6714 в Любовні романи
#2782 в Сучасний любовний роман
#1064 в Детектив/Трилер
#421 в Детектив
Відредаговано: 03.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
