На атоми й назад
Елемент тридцять дев'ятий
Я скрикнула й різко смикнулась.
Зліва стояв він. Дикий. Сусідній балкон. Він сперся на перила, руки висячі, погляд спокійний, мов у хижака перед ривком.
— Дикий! — я захлопнула ноутбук і щоденник, серце билося в шиї.
Він посміхнувся. По справжньому, весело, навіть мило якось, але в наступну секунду скривився від болю і торкнувся губи.
— Що ти там читаєш, Різноока? — спитав тихо.
Я мовчала.
— Така серйозна. Така бліда.
І я знала, що він помітив мій страх.
Я розвернулась різко, майже з викликом, і зайшла в кімнату, тримаючи щоденник притиснутим до грудей. Я не хотіла з ним говорити. Не зараз. Не після тих рядків, що досі горіли в пам’яті.
Він мене кликав.
— Різноока, постривай…
Я нічого не відповіла.
— Ти пасту забула, — кинув він уже тихіше.
Я зупинилась. Ледь помітно зітхнула. Вертатися не хотілось, але…
Я вийшла назад на балкон, на мить зустрілася з ним поглядом. І, не промовивши жодного слова, взяла блюдо зі столу.
— Нема за що, — його голос звучав інакше. Не зухвало, як завжди. Спокійно. Навіть м’яко, але із сарказмом.
Я зникла з його поля зору.
Закрила балкон.
І опустилась на підлогу в кімнаті, поставивши блюдо на килим поруч.
Щоденник Кріс знову був у руках. І тепер, попри страх, я мусила дочитати все. Бо правда — єдине, що мене тримало.
#6468 в Любовні романи
#2636 в Сучасний любовний роман
#1004 в Детектив/Трилер
#407 в Детектив
Відредаговано: 03.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
