На атоми й назад
Елемент двадцять дев'ятий
Перед нашим будинком я загальмував.
— Звідки ти знаєш, де я живу? — кинула вона.
Я підняв погляд, втупився в її обличчя. Ніби хотів сказати щось більше, ніж мав право.
— Розетті сказала провідати і скинула адресу. Плюс… ми сусіди.
Вона зняла куртку, простягла мені.
— Тримай.
Я взяв. І відчув, як щось стисло груди.
— Не дякуй. Я все одно тебе не люблю, — збрехав, не розуміючи того я.
— Добре, бо я тебе — теж, — відпарирувала вона, вже відходячи, але раптом повернулась. — Але…
— Що? — запитав я.
— Ти трохи менше ідіот, ніж я думала.
Я не витримав — усміхнувся. Ледь-ледь.
— А ти трохи більше дура, ніж я розраховував.
Вона хмикнула й пішла до дверей.
Я стояв у темряві, дивлячись їй вслід, поки двері не зачинилися. А тоді, вперше за довгий час, зловив себе на думці, що хочу ще раз побачити цю різнооку дурепу. Хоча б ще раз.
#6679 в Любовні романи
#2767 в Сучасний любовний роман
#1063 в Детектив/Трилер
#417 в Детектив
Відредаговано: 03.09.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
