Елемент сімнадцятий

Потім Нікс встав і підійшов неквапливо, мов кіт, що знає — вся увага й так на ньому. Розвернув мій стілець спинкою до парти й сперся руками на край мого столу. Нахилився до мого обличчя так близько, що я змогла розгледіти відтінки в його очах: зелений і сірий, наче мох у тумані. Рідкісний, дикий, справжній.

Моє зелене око зловило його сіре.

Він посміхнувся. Підступно. Наче знав, що ця гра — його стихія.

Клас вибухнув свистом, реготом, хто озвучував коментарі в стилі "оооо!", "що там коїться?!", "незаконне зближення!", "дві альфи в одній клітці!".

Але я залишалася спокійною. Я вже бачила таку "сміливість". Я таке підкорюю за дві хвилини, а в Дикому мені подобалась вона… Проте він не змусив моє серце битися швидше.

Він нахилився ближче до мого вуха. Я не кліпнула. Я запхала руки в кишені худі, показуючи, що мені байдуже на його увагу. Відчуття — холодні, як лезо в рукаві.

— Ти не зможеш зайняти моє місце, Різноочка. — його голос був тихий, майже шепіт, і він дихав мені у шкіру. — Ти — ніхто. А я тут босс. Навіть ця “королева”… — він кивнув у бік Нанні, — для мене ніхто. Просто пішак у шахах.

Погляд у мої очі повторився, всього на долю секунди. Гострий. Пильний. Звик бачити всіх наскрізь.

— Учителі для мене — ніхто. Не лізь до мене. Верни мої сигарети. І будь гарною дівчинкою. Сиди тихо, як мишка.

Без змін в обличчі — я встала. Повільно обійшла його. Тепер уже він стояв спиною до класної дошки, а я опинилася позаду. Я навмисне наступила на його ногу — з точним розрахунком на втрату балансу. Він похитнувся — і впав прямо на той самий стілець, де щойно сиділа я.

Тепер він дивився на мене знизу вгору. Я нахилилась до його вуха, нахабно, дзеркально, копіюючи його ж трюк.

— Гарна дівчинка вміє кусатися, — прошепотіла я. — Краще не коштуй мене.

Його щелепа стислась, я побачила як жовна заходили у його щоках. Він різко підвівся, наче принижений лев, якого вдарили в його ж лігві.

— Дура, — видихнув він, хрипко і злісно.

— Вже ненавиджу тебе, — відповіла я, облизавши внутрішню щоку, щоб не посміхнутись. Мені ця гра подобалась.

Я кинула погляд на Нанні. Вона стояла, розгублена, очі бігали між мною і Ніксом, ніби хтось знищив її корону просто на очах.

— Тобі очі заважають? — ввічливо спитала я.

— Я… я… — пробелькотіла вона.