Елемент одинадцятий

Я вискочила в коридор. Ліфт довго не їхав — тож я побігла сходами. За хвилину була на вулиці. Чорний "мерс" стояв біля під’їзду. Ну, теж непогано.

Я сіла на заднє сидіння машини. Соня привіталась — я лише кивнула головою.
Коли виходила з квартири, тата вже не було.

— Де він? — спитала я, не відводячи погляду від вікна.

— Поїхав на віллу… збирати речі, — відповіла Соня спокійно.

В кишені сидіння переді мною лежало кілька журналів і книг. Я взяла одну з них.
На обкладинці — рожева троянда, з якої падали пелюстки. Назва — "5 тижнів до нової тебе".

— Що за маячня… — пробурмотіла я собі під ніс. Але книгу все ж поклала в свій рюкзак.

За 10 хвилин ми під’їхали до школи. Я вийшла з машини. На подив — на подвір’ї було майже порожньо.
Я вклонилася Соні — легким, звичним рухом — і пішла до входу.

Школа виглядала гарно. Основна будівля — помаранчева, з чорними вставками.
Перед дверима — невеликий острівець із клумбою. Біля нього — вказівник:

Направо — їдальня, спортзал.                                     
Наліво — гуртожиток.

Гуртожиток? У школі?
Я трохи здивувалась, але не зупинилась.

Всередині — усе навпаки. Якщо зовні подвір’я було порожнє, то будівля кишіла учнями.
Всі одягнені в одній кольоровій гамі: дівчата — чорні спідниці або штани, блідопомаранчева (майже абрикосова) сорочка, зверху — чорне худі на замку, у кого застібнуте, у кого — ні.

На мене озирались, але я намагалася не дивитися ні на кого.
Я ж тут ненадовго.

Я помітила дівчину, яка виглядала так, ніби знає цю школу вздовж і впоперек.

— Ей, — гукнула я її.

До неї одразу підійшли ще четверо.