Елемент третій

— Вбий або вб'ють тебе. Це мій девіз.
Я пройшлася перед людьми, які стояли в ряд на задньому подвір’ї вілли, як генерал на ранковому шикуванні. Четверо чоловіків і одна жінка. Всі мовчали. Хтось навіть не дихав. Правильно.

— І якщо ви не хочете пригод на свою дупу — запам’ятайте це. Запишіть собі на лобі, витатуюйте на хребті, мені все одно.
Я зупинилась, подивилася на одного з них — худого, нервового, з тремтячими пальцями.
— А тебе, Джуліано, прошу: не переплутай об’єкт. Минулого разу мало не вистежив мого викладача з етики. Я вже думала — справді має щось протизаконне.

Декілька несміливих посмішок пробіглися обличчями групи, але в моїх очах сміху не було. Сьогодні у мене був план. І він не передбачав помилок.

Сьогодні Кріс запросила мене до себе. Її батько — Енцо Вітале — був консільєрі мого тата, Фабріціо Косано. Діловий партнер, радник, і людина, якій батько довіряв майже так само, як собі. А я довіряла Кріс. Ми з нею були не просто подругами — ми були обрані одна для одної хаосом цього світу.

Як ми подружилися?
Це була досить… яскрава сцена.

Її справжнє ім’я — Крісановія. Я з неї довго сміялась, доки не вивчила на пам’ять. В той день вона бавилась із маленьким білим песиком — щось між хмаринкою і ковдрою. І тут із нізвідки на неї стрибнув здоровенний чорний собака. Реально — звір.

Я не думала. Просто дістала свій кинджал і встромила йому в зад. Прямо, сильно, до металевого хрускоту. І хоча всі зойкнули, а пес завив і втік, Кріс стояла з відкритим ротом, дивилась на мене й видихнула:

— Ти... ти крутіша за всіх принцес, яких я знаю.
— Я не принцеса, — відповіла я. — Я Цариця.
— Тоді ми подруги.

Так і сталося.

Ми не жили по сусідству, хоча це було б зручно. Наші будинки розділяли пів Риму. Але ми мали спільний домік на дереві, між нашими двома реальностями. Точніше, це був старий маяк біля покинутої вілли — перетворений нами в схованку, лабораторію, салон краси, кімнату для сповідей і… іноді — арену.

Їздили одна до одної ми швидко. Якщо пощастить — десять хвилин на спорткарі. Якщо не пощастить — пів години в обхід камер і стеження. Але ми ніколи не скасовували зустрічей. Бо ми — нерозлий вода, дві сторони однієї зірки, яка горить і спалює всіх, хто надто близько.

І сьогодні я мала привезти їй подарунок. Один зі своїх унікальних луків.
Бо сьогодні у Кріс — день народження.