Елемент перший

Я сиділа у кав’ярні, за тим самим столиком біля вікна, що завжди. Червоний лак на нігтях виблискував у світлі сонця, яке ліньки просочувалося крізь жалюзі. З хвилини на хвилину мала прийти Кріс — моя близька подруга, єдина, хто не боявся мені сказати, коли я переходила межу.

Вона з’явилась, як завжди — легко, немов танцюючи. Я підняла руку, щоб вона мене побачила, і махнула пальцями з манікюром.

— Нарешті, — кинула вона, влаштовуючись навпроти.
Ми зробили замовлення, як завжди — подвійний еспресо для мене й щось із соєвим молоком для неї. І саме в ту мить, коли офіціантка відійшла, на телевізорі, прикрученому до стіни, заговорив голос диктора.

«У Римі зафіксовано нову хвилю насильства, пов’язану з небезпечним мафіозі. За словами свідків, він безжально вершить беззаконня, залишаючи по собі страх і мовчання…»

Я скосила погляд на екран. Ім’я не прозвучало. Та й навіщо?

На обличчі Кріс з’явився вираз страху. Вона нахилилась ближче, прошепотіла:

— Він такий жахливий... Як можна бути таким жорстоким?

Я театрально зітхнула.

— Я теж не розумію, — сказала, розгладжуючи поділ сукні.

— Нунуну… Цей чоловік зовсім скажений. Прям як ти, Адо.

Я розсміялася, переставила ногу на ногу, щоб червона, як свіжа кров, сукня відкрила одне коліно крізь довгий проріз.

— І не дивно. Він же мій тато. Обожнюю його. – Сказала я.

Кріс закашлялась, а я знову розсміялася, цього разу щиро.
Нам принесли замовлення. Кав’ярня здавалася ще убогішою, ніж зазвичай, тож ми підвелись і рушили до виходу.

На вулиці хтось гукнув мене ззаду.
— Гей!

Я обернулась, трохи дратуючись, що мушу дивитися вгору. Хлопець — високий, десь 185 сантиметрів. Блондин, блакитні очі. Типовий син маминої подруги. Надто красивий, щоб бути щирим. Надто ідеальний, щоб бути цікавим.

— Можна ваш номер?

Кріс уже розтулила рота, щоб відшити його так, що вуха зав’януть, але я зупинила її легким рухом долоні.

— Звісно, — відповіла я, усміхаючись так, наче зараз з’їм його заживо.

Ми обмінялися номерами. Щойно він пішов, я нарешті перестала посміхатися — рот уже болів.

— Ти що, з глузду з’їхала? Навіщо ти йому дала свій номер? — в очах Кріс палало обурення.

Я знизала плечима.

— Чим більше людей, з яких можна тягнути гроші, тим краще.

Посміхнулась знову — коротко, наче лезо. Кріс мовчки взяла мене під руку.

— Моя дівчинка, — прошепотіла.