Глава 15

Катріна

При поверненні до дому нас очікував величезний сюрпрайз. Сьогодні всі нагулялися, та повернулися до дому. Тільки я очікувала, що всі дорослі будуть більш розумними, але сталося не як гадалося. Виявилося, що приїхав батько Яна, він також був у всьому аграмедоні. Зайшовши до вітальні, ми побачили, що троє чоловіків, зовсім мені невідомих, валялися на дивані в обнімку. На полу валявся ще один такий самий. На кухні взагалі двоє жінок спали на столі. Ми залишили речі та пішли далі, ну я скакала. Хлопці почали будити тих чоловіків.

— А? Хто тут? ООО, мій Янчик, — один з чоловіків явно ще не протризвів. — ти ж мій маленький. А це хто? Твоя дівчина? — обіймаючи Яна, він вказав на мене.
— Ні, зведена сестра.
— Ти також моя маленька. — Він підійшов та обійняв мене.
— Вибачте, мені так не дуже зручно.
— Звичайно, звичайно. Яне… твій батько не вміє пити! — Чоловік розмахував невпевнено руками в різні сторони прямо перед його обличчям.
— Ми його вчили і трішки переборщили. Ти бачив взагалі мою Свєтку? Ахах, то взагалі кадр. Оно тамо десь валяється. Ех, ніхто невміє пити. — Він схвалив обома рука за обличчя Яна та підсунув його до свого обличчя. — Ми будемо з тобою пити, завтра. Всьо, рішено.
— Дядьку Іване, давайте я вас відведу спати, — запропонував Ян.
— А знаєш, давай. В бою не здаються…
Дядько Іван почав співати і йти разом з Яном на другий поверх. Ми вирішили, що всі інші проснуться самі, тому ми пішли по своїм кімнатам, а остальні поїхали по домам. Остап допоміг мені піднятися на другий поверх та після пішов до себе. Розібравши речі, я подзвонила на роботу та відпросилася на пару днів. Допоки в мене не пройде нога. Звичайно він погодився без різних питань, в мене начальник — во, мужик! Тут, лежачи на ліжку, я “впала” в роздуми: щось я давно не бачила маму. Так заходилася роботою, неочікуваними гістями та цим відпочинком, що зовсім не бачила свою рідну маму. Написала їй смс. Ні, ну а шо? Я не можу туди сюди пригати, ще підлога провалиться. Вона прочитала та через 5 хвилин у двері моєї кімнати постукали.

— Так?
— Привіт, донечко, я побачила твоє повідомлення.
— Мамо, ми стобою дуже давно вже не спілкувалися. Сідай.

Так ми з мамою провели кінець вечора. Вона розповіла, як провели свій відпочинок, я розповіла, як ми. Вона, звичайно, посміялася, як я провчила ту Євку. Вона їй також не сподобалася, але після того, як я сказала, що підвернула ногу, мама відразу занервувала. Ледве її заспокоїла,  ой ці жінки. Потім ми проговорили завтрашній день, звичайно для неї це важливо. Адже вона вдруге виходить заміж, це вам не шахи грати. Та після вона пішла до себе — їй рано завтра прокидатися, ну всякі зачіски та і макіяж. Та я довго не змогла заснути, вирішила трішки подихати свіжим повітрям, вийшла до садка. Гуляючи, помітила якісь тіні около гаража; я б не була собою, якби не пішла глянути. Підійшовши ближче, впізнала постать — Ян.

— Шо ти робиш? — від мого раптового з’явлення він сіпнувся.
— Ти геть ненормальна?
— Ну це ж не я посеред ночі вирішила десь поїхати.
— Ну то іди спати.
— Ти де зібрався?
— Не твоє діло. Та в тім скажу, їду кататися.
— Поночі?
— Цей самий час, в ночі ти відчуваєш більшу волю. Тому саме я виїжджаю та мчу по трасі. Це самий пік адреналіну. — Після минути роздумів я наважилася.
— Візьми мене з собою.
— Що?
— Я давно хотіла покататися на цьому чудовому залізному коні. Тим паче мені не спиться. Ну давай, харе ламатися.

Я прям відчула, як він закотив очі. Підійшов та осідлав свого мотоцикла.
— Ні, ну ти сідаєш чи як?
Щасливо запищала та відразу підбігла, взявши шолом.
— Ти часто когось катаєш?
— Щас дома залишишся.
— Все, все, мовчу.

Виїхали з двору та поїхали до сторони траси. Коли колеса виїхали на гарну дорогу, я відчула весь кайф. Не наче ти пливеш, а не їдеш. Ян добавив газу і я сильніше обхватила його талію. Та коли звикла до швидкості, відпустила його повністю, розкинувши руки в різні сторони. Відчувала, як холодний вітер проходив крізь футболу. Та мені холодно не було, я відчувала все— волю. Не дивлячись, що їхали більше 160 км/год, страшно не було. Катаючись, я твердо вирішила: зароблю та куплю собі також мотоцикл. Незнаю, скільки ми каталися, але при поверненні додому я відчула пустоту. Хочу ще.
— Все, марш спати, вже пізно, — наказав Ян, відразу як ми тільки припаркували мотоцикл в гараж.
— Дякую, що покатав. На добраніч.

Не дочекавшись його відповіді, я направилася досторони будинку. На кухні була нова тусовка. Всі проснувся та активно почали вирішувати, хто був винен в тому, хто так споїв їх. Я хотіла бистро прослизнути до своєї кімнати, та мене засікли.

— Опа, невісточка прийшла, — особливою персоною, дядько Іван. І як цьому чоловіку довести, що я не женитимуся з Яном?
— Дядьку Іване, ходімо спати. Завтра важкий день, потрібно спати.
— А якщо я не хочу спати. Пи азагалі не розумієш… Шо. Хіхі. — від передозу алкоголю його розмови почали не зрозумілі, та і взагалі гикати почав.
— А як ви завтра бухати збираєтеся, якщо ще з цього запою не вийшли?
— Гі, ти плава. Спать!

Я відправила його у вільне судно. Йшов та хитався то вправо, то вліво. Перечипилася об диван, впав і не встав. Своїм розумними мізками я вирішила, що він вже спить. Значить будити я його не буду. Далі вже перешкод в мене не було, тому піднялася на другий поверх. Видихнулася: жах, ця нога мене доб'є. А як мені завтра на весіллі танцювати? Нічого, танцюватиму не гірше ніж баба Валя на перевулку. Нарешті, впавши на ліжко, я відчула втому. Хоть засну. Нарешті цей день закінчився. Полежавши ще трішки з закритими очима, я провалилася в мирний сон.

Я біжу по чорному лісі, так мені здалося, що він чорний. Місяць освітлює мені дорогу. Я не бачу дорогу від сліз на моїх очах. Падаю, піднімаюсь і знову біжу, і так по кругу. Рана на  губі неприємно пульсує, та вона не зрівнується з раною на нозі. Я розумію, що мені потрібно перепочити. Я багато втратила крові. Знаю, що якщо я зупинюся, мене схоплять і в мене більше не буде нового шансу втекти. З-за дерев виходить постать. Я в паніці повертаюся та біжу в іншу сторону, там тоже силует. Бігши в іншу сторону, помічаю ще один. Мене обкружили, нова порція сліз з'явилася на моїх очах.