Глава 13

Напруга цього заїзду тримала всіх людей доволі довго. Невідомий жах у мене був саме за Морока. Помаранчевий мотоцикліст почав переганяти чорного, зачіпаючи його мотоциклом, а зелений взагалі був десь позаду, йому було далеко від цих двох. Через мить вони зникли з екранів, неначе з'їхали з траси.
— Воу, воу. Народ, схоже, наші заїздники вирішили усамітнитися і вирішити трохи своїх особистих проблем, — через радіо до нас звернувся ведучий. — Та невже ми залишимо це все так? Якби так і було, ви б не приходили до нас. Тому ми відправляємо туди дронів.
Люди залишаються на своїх місцях, чекаючи продовження, дівчата пішли ще за напоями, а я залишилася чекати на місці. Через три хвилини на екрані знову з'явилися мотоцикли — їх знайшли. Вони їхали по місту, яке не було перекрите, це було надто небезпечно. Вони їхали на шаленій швидкості й могли спричинити аварію зі звичайними машинами. Та я уявила, який це адреналін. Думала над тим, а що, як до них приєднається ще поліція? Ось це буде справжнє шоу. Через квартал вони набрали ще швидкість та почали вимахувати руками. Завернувши з міста, вони прямують, скоріш за все, до занедбаного дитсадка. Чомусь страх знову мене охопив, по тілу пішли мурашки.
— Вони зупинилися, — знову озвався ведучий. — Невже зараз буде якесь фаталіті?
Хлопець на помаранчевому мотоциклі зняв шолом. Люди зі свистом втягнули повітря, причому синхронно.
— Нууу, це просто екшн. Народ, схоже, сама мафія Мексики вирішила нас навідати. Що буде далі? Дивимося, а поки ставимо активно ставки, хто переможе.
Невже вони будуть зараз битися? Чи зніме шолом Морок? Ці думки почали заповнювати мою голову все масштабніше. Він так і не зняв шолом, лише зліз з мотоцикла та повільною ходою підійшов до мафії Мексики. Вони про щось говорили, але, на жаль, по губах я читати не вмію. Мафія почала сміятися, а в наступну мить стала суворою і її обличчя вмить стало бліде. Невже він програв цей спаринг? Морок розвернувся, осідлав свого коня, завів мотор та поїхав з того місця, залишивши суперника зі своїми думками наодинці. Дрони закінчили свою роботу та поверталися додому.
— Невже мафія Мексики дала задню? Чи повернеться Морок та перетне межу фінішу? — озвався ведучий.
Так і сталося, він повернувся та закінчив гонку своєю перемогою. Я не встигла нічого й подумати, як Ліза почала мене відводити від траси.
— Що? Куди ми йдемо?
— Вже все, ти так зависла і нас ігнорувала, я думала, ти зараз прям тут зомлієш, — пояснила Настя.
— Ви бачили того Морока? А що тут робить мафія?
— Подружко, не думала, що в тебе дуже багато питань? — посміялася Ліза. — Ходімо, наша машина вже приїхала— Я повернулася в реальність.
— Ви... коли ви встигли викликати машину?
— От тоді, коли ти висіла.
На виході нас і справді вже чекала машина. Всю дорогу додому я думала про того Морока. Хто він? Чи знаю я його в житті? Вдома вже всі спали, на хвилинку вже 00:54, то все зрозуміло. Піднявшись на другий поверх, коли я проходила біля кімнати Яна, не побачила увімкненого світла. Напевне, вже спить. Я також прийняла ванну та лягла, не відчуваючи ніг. Сьогодні такий виснажений день, що просто нереально. А завтра треба буде ще їхати кудись гуляти. Чесно, то й бажання ніякого вже немає.
Прокинулася нарешті в гарному настрої, а все тому, що я нарешті виспалася. Ніхто мене не будив і не чіпав. Зробила всі свої ранкові справи та спустилася на перший поверх випити чашку кави. З дому неначе всі пішли, і я залишилася одна. В кухню зайшла одна з покоївок.
— Катерино, а де всі? Невже ще сплять? — Я глянула на час, вже дванадцята дня.
— Господарі поїхали на запланований відпочинок разом з гостями. А менший господар з іншими поїхали до міста.
— А, дякую.
Заваривши каву та діставши смаколики, я пішла до вітальні та увімкнула телевізор. Через пару хвилин вхідні двері відчинилися, я здригнулася. Поставивши чашку, пішла дивитися, хто там. До будинку зайшов Ян, Матвій, Макар і Настя.
— Привіт, мила, як ти? Лише прокинулася? — обійнявши, сказала Настя.
— Привіт, так, — трохи в ступорі промовила я. — А що ти тут робиш?
— Хі, в тебе така завжди кумедна реакція на мене.
— Так ти просто завжди неочікувано з'являєшся.
— Запам'ятай: я завжди там, де Макар.
— І вам, до речі, також привіт.
— Я думав, ти про нас вже забула, — сказав Макар, підходячи до мене.
— Як вас можна забути? Матвій, іди сюди.
Він підійшов, і ми просто стояли, обіймалися та сміялися. Схоже, в мене з'явилися дуже гарні друзі.
— І вже все купили, чи що?
— Майже, а де Остап? — запитав Ян.
— Та тут я, — промовив він, зайшовши додому.
— Так, мила, нам пора наводити марафет. Хлопчики пакунки розберуть, ходімо.
Настя повела мене до кімнати, почала шукати мені одяг та збирати речі.
— Так, Насте, я можу і сама.
— Ні, ні і ще раз ні. Я тобі допоможу. До речі, як тобі вчорашня гоночка, Морок не снився? — Настя посміялася та продовжила складати речі. А я задумалася: Морок.
— Ти сказала, що завжди де Макар, він теж вчора був? — Вона зупинилася.
— Ну так, це ж взагалі-то все належало Матвію, то зрозуміло, що й Макар там був.
— Зачекай, влаштував гонки Матвій?!
— Ну так, тобі вони не розповідали?
— Ні.
Я спохмурніла, цікаво, скільки я ще не знаю про них? Ми написали Лізі, щоб приїжджала до нас. Через ще час ми вже утрьох: Ліза, Настя і я пакували речі. Хлопці, я навіть не знаю, чим займалися, лише коли ми все зробили, то покликали їх, щоб віднесли речі. Посідали в машини та вирушили в дорогу, як сказав Ян, нам їхати близько двох годин. В одну з машин сіла Настя з Остапом, Макаром та Лізою, а в іншу сіла я, Ян та Матвій. Ми їхали через ліс, він виглядав дуже гарно.
— Слухай, Матвію, а чому ти не розповідав, що займаєшся нелегальною гонкою?
— А чому ти вирішила, що я таким займаюся?
— Мені Настя розповіла. — Він з Яном переглянулися.
— То ти також була на тій гонці вчора? — запитав Матвій.
— Так, а що такого? Ян, ти також вчора був?
— Ні, в мене були справи.
— А, ну, зрозуміло.
Всю іншу дорогу я нічого не запитувала. Вони щось говорили про своє, я увімкнула музику та насолоджувалася краєвидами. Ми приїхали до дуже гарного будинку. Він був повністю з дерева та складався з двох поверхів. Також там був великий балкон, а на першому поверсі — панорамне вікно. На подвір'ї було місце для вогнища, басейн та гойдалки.
— Тут так гарно, — сказала Ліза разом з Настею в унісон.
— Катрін, давай, як в дитинстві? — запитала Ліза.
— На раз… два… три. — Я відрахувала відлік, та ми з нею полетіли в сторону будинку. В дитинстві, коли ми приїжджали на відпочинок, ми бігли, хто перший займе найкращу кімнату. Бігши, я згадала, як тоді було класно. Я побігла відразу на другий поверх та знайшла кімнату з балконом, а Ліза зайняла сусідню, не менш гарну.
— Ну що, думаю, ми гарно впоралися, давай п'ять, — сказала я.
— Юху, дівчатка, я за вами ледь встигла, — біля сходів з'явилася Настя. — Ну, ми все одно всі не вмістимося, тому будемо спати по двоє. Як добре, що в мене є Макар.
— Лізо, тоді ти до мене.
— Та без проблем.
— Добре, потім розкладете речі, треба ще познайомитися вам з однією дамою.
Настя закотила очі та пішла до низу. Ми з подругою глянули одна на одну та, знизавши плечима по типу “ти знаєш її?”, “ні?”, “Я теж”, ми пішли за Настею. Там нас чекали хлопці, які розмовляли з дівчиною. Настя привіталася та пішла до Макара. А ми вже спускалися останні. Ця дівчина на вигляд була таких самих років, як і я, з темним волоссям та карими очима. Висока, з гарною фігурою та з самовпевненим обличчям. Здається, я здогадуюся, хто це.
— Привіт, мене звати Єва, я троюрідна сестра Янчика. — Ну звичайно, Єва, фу, що за дурне “Янчик”, бе.
— Я Катріна, зведена сестра Яна, дуже приємно. А це моя подруга Ліза.
— О, то ось як ти виглядаєш, — вона підійшла до мене та простягла руку, я впевнено відповіла.
— Тільки знай, Ян мій, тому можна на нього навіть не дивитися. Тим паче, така як ти і близько біля нього не стоїш, — сказала Єва.
— Ян не річ, щоб комусь належати. А наступного разу будь милішою, а то дивися, щоб потім не плакала в подушку. Знаючи, який дорогий в тебе макіяж на обличчі, буде образливо, щоб він розплився, — я зробила миле личко та посміхнулася. — Дуже приємно з тобою познайомитися.
— Та ти що...
— Цц, ну що, йдемо розбирати речі? — Я пішла шукати кухню, а Ліза та Настя пішли разом зі мною, хіхікаючи. Це буде самий незабутній відпочинок.