Глава 12

Після того дня, як я поговорила з Яном і ми провели затишний вечір, минув уже тиждень. В універі, після того як я прийшла разом із ним, відпали всі запитання до мене. Мене перевели у вищу групу, і всі почали зі мною дружити. Та я не приймала їхні пропозиції, таке товариство мені аж ніяк не потрібне.
Ми з Яном організовували весілля, наші з ним стосунки ніяк не змінилися, з мамою ми разом вибрали сукню. Лізу і Настю я познайомила, зараз у мене часу немає тусити надто часто, а от вони гуляють майже кожен день, як справжні подружки.
З батьком Яна трохи складніше, він від'їхав у справах бізнесу ще від того часу, як ми з ним востаннє бачились увечері за шашликами. Весілля буде через три дні, я нервуюся більше, ніж до того. Я ж редактор усього дизайну, організовувала тамаду! Макар наголосив, що вона повинна бути обов'язково, тому з цим питанням допомагав саме він. Ці двоє були також запрошені, ну як же без них, тим паче їхні батьки — найкращі друзі батька Яна. Матвія я не бачила вже близько тижня, адже, як казав мені Макар, він був зайнятий дорученням Яна.
Весілля через три дні! А за традиціями цього сімейного осередку було те, що за кілька днів до весілля з'їжджаються всі родичі! Батько Яна повернеться лише завтра, а всі з'їдуться сьогодні. Для мене це найстрашніше, адже я нікого не знаю. Вони можуть прийняти мене або, навпаки.Ян сказав, що навіть інколи не вистачає кімнат, коли всі з'їжджаються. Тому деякі з них поселяються в окремому котеджі.
Сьогодні п'ятниця, я повернулася після нічної зміни на роботі і тому була дуже виснажена. Я була в шоці, коли прийшла додому о шостій ранку і в прихожій було повно речей. "Ми переїжджаємо? Може, маму виселили?" Я роззулася і пошурхотіла до кімнати. Відчинивши двері, побачила справжній хаос: речі з шафи були розкидані по всій кімнаті, на робочому столі всі мої записники були витягнуті, стіл був розмальований маркерами, ліжко було розстелене.
— Хто тут у біса це все зробив?! — Закричала я після свого шокового стану.
У цей час з-під ліжка вилізла шкодниця всього цього — дівчина з темним кучерявим волоссям, років п'яти. Її очі були нажахані, та й іскринки сміху також були.
— Привіт, — вона підійшла ближче і простягла руку. — Мене звати Майя, а тебе?
— Катріна. Ти це все влаштувала?
— Ага, мама дозволила!
— Так, а хто твоя мама?
— Марія!
— А де Марія?
— На першому поверсі, ходімо я познайомлю вас… Чекай-но, а ти, до речі, хто?
— Нуу, зведена сестра Яна.
— ПРАВДА??! — Майя закричала на весь голос і побігла на перший поверх.
Я пішла за нею, забігши, дівчина підбігла до однієї з жінок, які перебували у вітальні. Ну тут і народу! Три жінки, ще двоє таких самих дітей, як і Майя. Посередині дивану розсівся хлопець, ну приблизно такого віку, як і Ян, можливо, молодший, з такими "банками", ух! У нього блакитні очі та каштанове волосся, у спортивному одязі, і сидить як господар цього будинку. Всі погляди відразу майнули на мене. Особливо дивився той хлопець.
— Мамо, мамо, ти уявляєш, Катріна — сестра Яна!!! — Майя підбігла до жінки, стрибаючи на неї,  почала розповідати.
— Правда? Молода дівчино, чому ви там стоїте? Підходьте ближче до нас, — ці слова були адресовані мені. Впевненими кроками я підійшла.
— Хто ти у нас? Та сама донька нової жінки Миколи? — запитала вже інша жінка.
— Так, я так розумію, ви вже приїхали на весілля?
— Звичайно, це звичай нашої великої родини, то, може, допоможеш нам розібрати речі?
— Я б залюбки допомогла, та Майя "зруйнувала" мою кімнату. Тому займуся саме нею.
— Ой, вибач за мою доньку, вона просто хотіла погратися.
Я розвернулася і щось ніби на "Нічого" пробурмотіла.
Після годинного прибирання я з полегшенням впала на ліжко, розкинувши руки.
— Як я вимоталася. Хочу спати, просто спати… — У двері постукали.
"Ну ніііі!" — Я розтяглася на ліжку і просто "сповзла" з нього. Відкривши їх, я побачила того самого хлопця, який сидів у вітальні на дивані.
— Їдемо в магаз, сказали тебе гукнути.
— Мені не потрібно, дякую.
Я з усієї сили закрила двері, та мені так здалося. Він поставив ногу, щоб двері не зачинилися. "Ну man! Прямо як у книгах."
— Скажи це їм, а не мені.
— Та ви що, знущаєтеся?! — Я знову намагалася закрити двері, та він знову не дав. — Я зараз переодягнуся і вийду, чи мені йти в цьому?
Я вказала на джинси з топом, я в ньому ще з ночі ходжу, а зараз на хвилину 07:20. Він з обличчям по типу: "Чим я займаюся?" пішов униз, я "закотила очі" і пішла вибирати одяг. Сьогодні образ: широкі штани, облягаюча чорна футболка, але так як на подвір'ї прохолодно, то я зверху надягаю худі. Волосся заплела у високий хвіст, от і все. Вся сімейка в зборі. Вони вирішили поїхати як "гламур" на двох величезних машинах. Як же це пафосно. Так вийшло, що чисто "випадково" ми поїхали до найдорожчого і великого ТЦ. У мене є питання: чого о 7:47 нас не вигнали? Хіба не рано? Спершу ми потяглися по першому поверху. Без перебільшень ходили по всіх магазинах. Той хлопець йшов позаду, недалеко від мене. Я тим часом писала Лізі, адже вони знову з Настею ходили до клубу:
Я: Ех, Лізка, ти дуже розгулялася на тих вечірках. Майже кожен день туди ходиш.
Ліза: Ну, а що? Мені подобається, я хоч почала жити як всі. Тобі б теж піти. 😉
Я: Я б залюбки, але в мене купа справ залишилася.
Ліза: Ок, будеш вільна, тільки маякни, і ми відразу підемо тусити!
Я: Хахаха, добре.
На цьому наша переписка закінчилася.
— Ой, дитино, а ти чого нічого не вибираєш?
Ми були вже в іншому магазині, поки малі бігали в примірочні, а я сиділа на диванчику, та до мене підійшла одна з жінок. Якщо правильно пам'ятаю, то її звати Надія.
— Та мені нічого не потрібно, все є.
— Ну чого ж ти, ану ходімо виберемо тобі якусь сукеньку.
Так вийшло, що ми обрали мені не лише одну сукню, а, мабуть, десяток точно. Я ледь з ніг не падала, так не можна знущатися з живої людини. Всі наші речі як справжній джентльмен ніс той хлопчина, треба в нього запитати, як його звати.
— Як тебе звати?
— А чого тебе це цікавить?
— Ну якось не дуже тебе називати просто "хлопець".
— Остап.
— Ааа, я Катріна.
— Знаю, — спроба завести з ним спільну мову пішла крахом.
Так ми гуляли аж до 15:25. Благополучно ми приїхали додому, та я пішла до себе. Мене там пробували якось умовити ще поїсти, та я сказала відразу: "Ні". Моєму організму потрібен лише сон, бажано на добу.
Прокинулася від того, що мені тарабанили у двері. Цікаво, я колись зможу нормально прокидатися, чи мене так і будуть весь час будити? Та за дверима цього разу був зовсім не Ян, а Остап.
— Та ну, ви часом з Яном не брати? — Запитала я.
— Ну взагалі-то двоюрідні, — у мене просто "відпала щелепа".
— Серйозно? А ну тоді все ясно. Ти щось хотів? Невже ми знову їдемо за одягом?
— Майже вгадала, так як через три дні весілля, "бухати" починають уже від сьогодні. За традицією…
— Ее, яка скука, давай коротше.
— Якщо коротко, то дорослі "бухають" у лісі, в котеджах, а 16+, тобто ми, гуляємо де хочемо, але разом.
— А ну зажди, тобто ми всі разом завалюємося кудись і там тусуємо всі три дні?
— Ні, лише два, далі вже ніхто не п'є. Якщо вони питимуть кожен день, то тоді, що вони робитимуть на весіллі?
— Логічно, коротше, я в темі. Ще питання, а хто гуляє?
— Ян, ти, я, Єва та ще +3.
— А хто в нас Єва?
— Троюрідна сестра Яна.
— А хто добирає ще +3?
— Ти та Ян.
— Окей, ти, до речі, не знаєш, де він?
— На першому поверсі, на кухні.
— Дякую, я все зрозуміла, — закінчивши нашу розмову, я побігла на перший поверх, треба вирішити, кого брати. Знайшла його за тим, як він нишпорив у холодильнику.
— Привіт, — від моєї різкої появи він трішки сіпнувся.
— Що ти хотіла?
— Фу, як нечемно. Та в тім, я хочу вирішити, кого ми беремо ще.
— Тобі вже Остап розказав?
— Агась, — з холодильника він дістав пляшку коли і лазанью.
— Будеш? — Запитав Ян, показуючи на лазанью.
— Не відмовлюся.
Він поставив у мікрохвильовку спершу мою миску, а потім свою. На секунду на обличчі в мене з'явилася посмішка. Це так мило. Після він взяв ще одну колу, відкрив та налив мені в стакан. Тільки коли ми сіли за стіл та поглинули перший шматок, почалася розмова.
— Я планував, щоб ти взяла свою подружку, а я візьму Матвія та Макара.
— Ну в принципі я згодна, — я підняла виделку догори, махала нею та продовжувала. — Інколи я тебе взагалі не розумію, але сьогодні повністю погоджуюся з твоєю думкою, — посміхнулася та продовжила їсти.
— Мої родичі тебе вже "затуркали" з самого ранку? — Неочікувано сказав Ян.
— Ну, скоріше я просто була заморена після нічної зміни, а так в принципі все добре, — нахилившись через стіл, я вказала пальцем, щоб він теж підсунувся.
— Цей Остап, ну точно твоя копія.
По кухні пройшов легкий, невимушений, ніжний, трішки хрипкий сміх — його сміх.
— Ні, я серйозно, ти тільки не уявляєш, як він мене щойно розбудив.
— Ну і як же?
— Так само тарабанив у двері.
Я почала переказувати все, що сьогодні було: як я познайомилася з тією милою дівчиною Майєю, потім довгий похід по магазинах, та смішне обличчя Остапа, нові речі та багато іншого. Ян лише посміхався та дивився мені в очі. На годиннику показувало вже 17:45. Встала мити посуд, а він визвався її перетирати. Впоралися вдвох дуже швидко, до речі. Після я гадала, що він піде в свою кімнату, та він направився до вхідних дверей.
— Ти десь ще сьогодні будеш їхати? — З подивом запитала я.
— Так, залишилися ще справи, до зустрічі.
— Бувай.
Він поїхав на мотоциклі, а я пішла до себе. Я спала небагато сьогодні, та в сон не хилило. Телефон завібрував, на нього прийшло повідомлення — Ліза.
Ліза: Коротше, інфа така прийшла. Сьогодні проводиться гонка на автотрасі. Пам'ятаєш, на старому аеродромі? Так от, є білетики. Пропоную тобі піти разом зі мною, відпочити. Ну то що?
Я: Ну не знаю, я якось не хочу йти на нелегальну гонку, якось потрапити до поліції перед весіллям, ну така собі ідея.
Ліза: Та ну не морозься, все буде ок.
Я: Ну… добре, коли?
Ліза: Будь готова, о 19:00 я по тебе заїду.
Я: Ок.
Часу в мене достатньо, тому не поспішаючи, я відчинила гардероб та почала вибирати одяг.
Через півгодини я вже підібрала образ: сині джинси баггі, чорне боді з опущеними плечима, зверху чорна жилетка, розпущене волосся, дуже легенький макіяж, наручний годинник на руці та звичайні кроси. Напевно, я готова просто супер, залишилося чекати час, коли приїде сама Ліза.
В таксі вона мені нічого не розповіла про ці гонки, лише говорила, як вони з Настею гуляли в клубі. А от я розповіла, що запрошую її на гулянку, чому вона була рада без меж. Під'їхавши, я не помітила ніяких ознак гонок, лише чоловіків, які були по периметру. Нас просканували, Ліза дала запрошення, і нас пропустили всередину, бажаючи гарного проведення часу. От реально за дверима вирувало життя. Це просто щось нереальне, як другий всесвіт. Музика грала по всіх колонках, машини ганяли по трасі з шаленою швидкістю, людей було море, вони кричали, пищали від емоцій. І я хотіла прямо тут залишитися, не йти додому, просто проводити тут свій час. Ліза мене повела вбік, до якоїсь компанії.
— Мадам, можна вас на хвилину, — сказала Ліза дівчині, яка стояла до нас спиною. Тільки вона обернулася, я зрозуміла, хто ця дівчина.
— О, мої любі дівчатка.
— Я не очікувала тебе побачити тут, Настю.
— Ось так от. Я пропоную сьогодні відірватися по повній.
Настя нас повела ближче до траси, щоб краще все побачити. Після спортивних машин на трасу почали викочуватися мотоцикли. Ось тут у мене всі емоції, які ще не вийшли на поверхню, вийшли прямо зараз. Я просто навіть не знаю, як можна передати емоції того, що я там бачила. Мотоцикли мчали з такою швидкістю, що я боялася, що вони вріжуться в бордюр. Ставки йшли по повній, а народ отримував такий самий адреналін, як і ті, що були на трасі. Коли смугу фінішу перетнув зелений мотоцикл, я переможно почала кричати. Бо саме за нього я ставила ставки. Вирішила, що всі мої зароблені грошики підуть на цю гонку. Була перерва 5 хвилин, і Настя сказала, що неподалік є напої.
— Не хвилюйтеся, дівчата, ми повернемося, і наші місця не будуть зайняті.
Настя і Ліза взяли собі алкогольні мохіто, а я без. Не вистачало ще напитися сьогодні, моя голова повинна бути тверезою, хоча б одна.
На наступну частину гонки викотилися лише три мотоцикли: чорний, помаранчевий та зелений. Зелений, який переміг минулий заїзд, чорний, дуже схожий на Янен, а помаранчевого я не бачила ще. Мотоцикли викотили, до речі, не гонщики, а якісь хлопці.
— Уу, зараз буде шоу, — присвиснула Настя.
По радіо ведучий почав запрошувати по одному гонщиків, і сильними вигуками їх зустрічали люди. Чоловік, якому належав помаранчевий мотик, взагалі не сподобався мені. Зеленого я вже знаю, а от чорний. Хлопець вийшов на трасу та розвернувся лише раз. Не знімаючи шолома, обійшов всіх людей поглядами, та зупинився на мені, лише мить. Потім він осідлав свій мотоцикл, та після відліку вони зі свистом ринули у світ швидкості. Я слідкувала лише за чорним — його називали "Морок".
Він з'являється в темряві та в ній зникає.