Глава 10

Ян
Мартишка попросила мене не говорити, що ми родичі. Причина мені не зрозуміла, її ж там забулять. Та я погодився, хай робить те, що вважає за потрібне. Єдине, мені не подобається, що я починаю відчувати щось, крім ненависті до неї. Вона прийшла до мене в родину й "увірвалася" в моє життя. Тому я приймаю рішення її ізолювати. Ігнорувати, не розмовляти, ставитися до неї так само, як і до інших. Сьогодні до універу я не їду, у мене є справи в офісі. Приїхавши туди, я піднявся на п'ятнадцятий поверх до свого кабінету.
— Доброго дня, Яне Миколайовичу, — привітався до мене Ендрю — мій помічник у всіх справах.
— Зайди до мене, — сівши на своє місце, я почав перебирати папери, які залишив тут минулого разу.
— Яне Миколайовичу, у нас проблеми, — сказав Ендрю. Я підняв на нього погляд.
— У нас завжди проблеми, ти не знаєш, як їх вирішувати?
— Знаю, тут інше.
— Ну, говори. Та май на увазі, якщо це не так важливо, то ти в мене отхватиш.
— Майлер Війльс перетнув кордон, — Він зупинився, і лише я чув, як працює годинник.
— Що означає "перетнув кордон"?
— Наші люди помітили його у 25 кварталі.
— Відправ людей, нехай прочистять місто. У мого батька весілля менш ніж за два тижні. Якщо він справді тут, то потрібно збільшити охорону на це свято.
— Все буде зроблено.
Я дозволив йому піти та почав розбиратися з документами. Сьогодні в першому офісі корпоратив, гуляють і бухають. Я міг погуляти з макаками, та в мене забагато роботи. Ще й незвані гості на моїй території додають мені все більше проблем. Повернувся додому я пізно. Вже була дев'ята вечора. Зазвичай я тільки їду гуляти, та тут запрацювався. Охорона повідомила, що з Мартишкою щось не те. Вона забігла до двору, плакала та благала швидше закривати ворота. У будинку світло не горіло, можливо, вона лягла спати. Коли увійшов до вітальні, вона сиділа в дивній позі біля дивана і тримала статуетку, ніби готова нею вбити. Коли я до неї говорив, вона не відповідала, тому я забрав статуетку. В її очах стільки було жаху, серце стискалося, а кров кипіла. Хто міг її чіпати аж так? За всі ці дні я не помітив жодної її сльози. Лише посмішку, навіть коли ми сиділи в поліції. Вона засинала прямо в мене в обіймах. Як дивно ця дівчина змінила моє життя, перевернувши його повністю. Буквально за пару днів я потрапив до поліції, побився, навіть погодився на організацію весілля. Хоча в житті цього не робив би. Я відніс її в кімнату, коли вона заснула, пішов до себе. Ми сьогодні повинні були їхати до ресторану, та я так запрацювався, що про нього геть забув. Прийняв душ та увімкнув ноутбук. Потрібно вибрати ще пару деталей на свято.
— Жах який, я й вибираю тортики на весілля. Вмерти можна. Мартишці скажу, щоб запрошення розіслала, хай попрацює.
Після цього я ще попрацював над деякими документами та й ліг спати.
На наступний день я прокинувся рано. Прийнявши душ, я вдягнувся і пішов до мотоцикла. Навіть не зайшов до Мартишки, ну та мої плани щодо неї реалізовую вже сьогодні. Потрібно зустрітися з Матвієм, у нас спільна робота на сьогоднішній день. Під'їхав до "Big tire" — місця для всіх нелегалів нашого міста і туристів. Тут перепродують крадені машини, змінюють їх повністю до того, щоб не розпізнати. А серце цього місця — гонки. На цих самих машинах проводять нелегальні гонки. Я навіть сам брав участь у парі заїздів. Цим усім керує навіть не повірите хто.
— Привіт, — привітався до мене Матвій, який підійшов ззаду.
— Привіт. Є до тебе прохання.
— Пішли до кабінету, там усе розповіси, — з Матвієм ми партнери, я гарантую його безпеку — недоторканність поліції. А він виконує час від часу мої прохання.
— Ну, тепер можеш говорити.
— Коротше, така тема: потрібно влаштувати гонку, але не просту. Точніше, на неї повинна прийти людина, яку я активно шукаю. Це Майлер Війльс.
— Кримінальний авторитет Мексики?!
— А я що, не авторитет?
— Авторитет, але навіщо він тобі?
— Він порушив угоду, це по-перше. По-друге, у нас з ним ворожі відносини почалися ще п'ять років тому.
— Що ви вже не поділили? — До кабінету увійшла секретарка Матвія — блондинка з високими стрункими ногами та обличчям як заучка. Їй би одягтися і буде взагалі "фешн" дівка. Вона поставила піднос з кавою і ходою від "курки лапи" пішла до виходу. Не вміє ходити на підборах, то навіщо їх надягати?
— Він перетнув межу в наших, можна сказати, "відносинах". Після цього ми з ним уклали договір, де було ясно прописано те, що кожен знаходиться на своїй території. Та він, схоже, геть безстрашний, сьогодні Ендрю повідомив, що його бачили в моєму місті. Таке неприпустимо, ніколи ніхто не порушував домовленості.
— Хаха, а ти хіба не порушував?
— Це було лише декілька разів, — я сів зручніше та, відпивши трішки кави, продовжив. — Такі були обставини.
— Ну, можливо, у нього теж така сама ситуація.
— Ні, тут інше, я прям відчуваю, серцем!
— Хахаха.
Ми обговорили ще деталі запрошення Майлера на цю гонку та як вона буде проходити. Обговорили плани на вечір та поїхав додому.