Глава 9

Катріна 
На наступний день я прокинулася рано. В мене жахливо боліла голова,ніби я пропивала не один день. Ранок дуже важко давався, та на сніданок я все ж спустилася.
-Добрий ранок всім!- Зайшовши до кухні привіталася.
Ян сидів в телефоні і не піднімав на мене погляд. Мама накладала їжу,Галині дали вихідний. Вона тепер набагато більше відпочиває, бо мама сама готує.
-Добрий ранок,доню! Як спалося? 
-Добре.
-Які в тебе на сьогодні плани?
- Універ, потім отримуватиму нові підручники,гадала піти на роботу, та у нас з Яном інші справи.
Моя мама підняла погляд  на мене, потім на Яна і на свого чоловіка. Не зрозуміла,що за реакція така?
-А що ви будете робити?- Запитав Яна батько.
-Як це що? Ми ж..
Я не встигла договорити,  Ян, який сидів навпроти мене, штурхнув ногою під столом. Я глянула на нього з питання. Він знову увімкнув телефон.
-Ну ми по проекту. Нам…треба від університету,ай, не важливо.
Я почала снідати,мама нічого не відповіла,а  після сніданку піднялася у свою кімнату та почала збиратися. На телефон прийшло повідомлення:
-Невідомий: “ Ти ледве мене не підставила”.
-Я: “Не зрозуміла.Ти хто?”
-Невідомий: “Дід Пихто. Я в тебе не підписаний?”
-Я: “Ян?”
-Невідомий: “ Ой дякую,що ви змогли мене розпізнати. Для мене це велика честь.”-На це повідомлення аж засміялася. 
-Я: “ Що, я не так сказала? Якщо це була таємниця, то чому ти мені раніше про це не говорив?”
-Невідомий: “Через 10 хвилин я чекаю тебе біля мотоцикла.”
Він покинув чат. Не буду я їхати з ним,ми ж домовлялися,що я не його сестра. А всі побачать ніби я його подружка. Сьогодні я одягла кожані штани,білу кофту, де плечі опущені,а як аксесуар надягла сережки- кільця,кожану куртку та додала чорну сумку. На першому поверсі взула білі кросівки та додала парфуми.Все, я готова! Вийшла на подвір'я і пішла в напрямок універу,було достатньо часу для того,щоб піти туди пішки. Через п'ять хвилин на телефон прийшло повідомлення:
-Незнайомець: “Бачу ти вперта,та я тебе попередив.”
Потрібно буде його підписати. Повідомлення  проігнорувала та перейменувала його на:”Царь”. Ну а що? Завжди ходе так поважно і граційно.
На першу пару встигла вчасно. Настя привіталися теплими обіймами та повідомила те, чого я точно не очікувала:
-Тебе визначили.
-І куди?
-Ти лише не хвилюйся. Не буду тягнути-ти в нищій.- Я не очікувала такого.
-А,ну ясно.
-Ти не хвилюйся, я буду поряд з тобою. Будемо і далі спілкуватися, тож  поки я поряд, ніхто чіпати не буде.Повір мені.
-Та я не хвилююся, страху якогось немає.
Продзвенів дзвінок та почалася пара. В мене знову почала боліти голова, сильніше ніж у ранці. Я досиділа до перерви та ми разом з Настею пішли до медпункту. Мені дали таблетку і відпустили на заняття. 
Яна сьогодні не було,що було не дивно. Я чула його розмову з батьком, обговорювали плани на сьогодні і в них не були заняття. На перерві Настя пішла десь з хлопцями,а я пішла до туалету. На другому поверсі було на диво мало людей. Коли зайшла до туалету,по шкірі пробігли “мурашки” було відчуття,що щось не так. Мивши руки, підняла погляд у дзеркало та  помітила постать. Різко повернувшись, я нікого не побачила. У мене вже якась параноя. Забрала свої речі та пішла до аудиторії. Проте відчуття,що за мною стежать не полишали мене. 
Після всіх пар пішла додому пішки,адже грала роль “бідненької” дівчинки. Нехай я буду в нищій групі,для мене це не важливо. Вдома вирішила приготувати вечерю. Мама сказала,що в них корпоратив тому будуть пізно. Тож, я сьогодні сама. Вирішила увімкнути музику на всю гучність та під такт музики приготувати пасту з креветками. 
Після того як вона приготувалася я гадала чого ж не вистачає, точно - вершкового соуса. Потрібно йти тепер до магазину. Він знаходився  в тридцяти  хвилинах звідси. Узяла соус і собі солодощі. 
По дорозі додому в мене знову з'явилося відчуття,що за мною хтось стежить,вирішила прислухатися до чуття і пришвидшила хід. З-за повороту вискочив хлопець, та в темному світлі не розпізнати обличчя. Я вирішила ігнорувати і просто пройти повз, та він направлено йшов до мене. Почала відступати маленькими кроками назад. Позаду тріснула гілка, я не хотіла повертати голову,хто б там не був, та якщо я повернуся, то стану спиною до свого безперервного ворога. Почувся голос:
-Ну що, нища? Ми зараз покажемо,що ми робимо з такими як ти.
Не може бути,що це прийшли з мого університету за мною.
-Я вас не боюся,що ви можете зробити?- Відповіла на їх погрози.
-Ми будемо розважатися,а ти будеш страждати. Спочатку буде все просто,а далі подивимся чи залишиться “живе” місце.
У голосі прозвучали нотки радості та уже нетерпіння. Я роздумуючи побігла в сторону, де не було постаті. Бігла з усіх сил і було лише на думці одне -добігти до будинку. У мене нічого з собою не було, навіть бутилки,щоб відбиватися. Єдине, що було в моїй голові: біжи Катріно,біжи з усіх сил, які в тебе є. Я обернулася лише раз,щоб побачити,що вони поряд зі мною.З очей почали текли сльози,легені горіли і мені не вистачало кисню,ноги вже  хотіли зупинитись,відпочити та я не давала цього зробити. Відійшла на достатню відстань між мною та тими хлопцями. Та чому вони біжать за мною?! Я падала і знову піднімалася. Та все ж встигла і добігла до воріт будинку. Почала тарабанити з усіх сил,боялася,що повернуся і вони мене схоплять. Охорона відчинила ворота. Я просто забігла до двору і впала на коліна.
-Закривайте,закрийте ці кляті ворота!!! -Я кричала і плакала.
Така була нажахана,у мене в думках не було навіть,що все аж так погано.
-Мем,ви в порядку,вам потрібна допомога?-Запитав охоронець.
Я встала і на ватяних ногах пішла до середини не сказавши ні слова. Соус уже і не потрібний,а солодке вже не хотілося їсти. У будинку була тиша, а я  досі не могла заспокоїтися. Не вмикаючи світло, пройшла до кухні,залишила там пакунки та пішла до дивану. Підтягнула ноги до себе і обняла їх. Чому моє життя настільки змінилося? Раніше безтурботні дні були постійно. Зараз не знайду ні одного. Вхідні двері відчинилися,до будинку хтось увійшов. Я взяла фігурку, яка стояла на столі і сильно стиснула її в руках. До кімнати зайшов Ян.
-Мартишка?-Занепокоєння було в його голосі.
Зараз я була така щаслива,що прийшов саме він. Та поворухнутися не була в змозі.
-Мартишка,що сталося?-Ян підійшов до мене та присів.
Пробував знайти мій погляд, а я все ще тримала фігурку. Він ніжно забрав її у мене з рук та поставив на своє місце,узяв долонями моє обличчя та глянув мені в очі.
-Розкажи,хто тебе образив?
Та я знову не відповіла,замість цього просто обійняла його,а потім почала знову плакати. Він нічого не говорив, а лише обіймав. Навіть не помітила як почала засинати,з Яном  було спокійно.Напевно, він взяв мене на руки та відніс у кімнату. Я відчула його губи на своєму лобі і слова:
-Хто б тебе не образив,я дізнаюся це і йому не жити.
А далі я повноцінно “провалилась’ в сон.