Глава 8

Катріна
Ми спочатку поїхали до будинку Лізи. Після цього вже до мого будинку. Незвично називати цю будівлю своїм домом,але, на жаль, треба звикати. Ми з хлопцями пішли в кімнату в  яку я ще не заходила,знаходилася вона на другому поверсі. Взагалі я тут майже нічого не знаю, у мене скільки всього відбулося за ці останні дні,що розглянути просто не встигла. Хлопці зайшли перші, а за ними вже я. Кімната мене вразила,вона була простора,велика і світла. Тут був настільний теніс,величезний телевізор, зручний диван ,стіл на якому стояв комп'ютер,а біля дивану ще столик та навіть міні-бар. Саме більше він мене і вразив. От справді такий собі міні-бар:барна стійка, холодильники,бокали стоять в дуже гарній фасовці. А на стійці була миска зі свіжими фруктами,де взяла яблуко.
-А тут доволі затишно, що це- ігрова кімната?
Я сіла на диван, закинула ногу на ногу та їла смачний фрукт.
-Це місце для нас зробив Ян,-пояснює Макар.- Коли нам потрібна була міні база,то він створив її прямо тут. Ми облаштували максимально комфортно для нас. Тут є навіть деякі особисті речі для затишку. От у мене, наприклад, тут гітара,а ще, по секрету, тут в туалет я приніс папір.-Матвій штурхнув хлопця у бік. Від чого я почала сміятися.
-Це брехня,нічого він туди не ніс.
-А от і ніс,там моя персональна,її ніхто не чіпає,окрім мене.
-Тут і справді комфортно,а чому ви тоді мене сюди привели? Це ж ваша база, не моя.
- Ну ти ж сестра Яна,хоча і зведена.-Після паузи відповів Матвій.
У цей момент двері відчинилися і прийшов Ян. Мені навіть здається,що його надто багато в моєму житті. Хлопці обмінялися рукостисканнями,кількома  словами і тепер дивилися на мене.
-Ну що, пояснюй.-Коротко сказав Ян. 
Не зрозуміла: а де “привіт”? 
- Навіть не знаю про що йде мова.
-Та що ти. Що за хлопці від яких ти бігла?
-Коли встигли докласти?! Та в тім, це  не твоя справа.
Ян підійшов блище до мене, нахилився,дивлячись в мої очі так проникливо,що я забула що потрібно жувати. У нього вони чорні,це так зачаровує.Якщо дивитися точніше, то вони в нього не такі вже і темні, як здавалися мені із самого початку. Дивно, чого я це раніше не помічала?
-Це стосується мене,бо ти скоро, як би мені цього не хотілося, станеш частиною родини. А якщо вони нападуть на мене чи на мого батька,або на твою маму?
Він нарешті відійшов від мене і я згадала,що їла, тому продовжила ретельно доїдати яблуко.
-Ти зрозумій,це не моя таємниця, тому не мені тобі її розповідати.
-Якщо ти нам розповіси, ми допоможемо твоїй подружці.-В один момент запропонував Матвій. Він разом з Макаром сиділи на мішечках-кріслах. 
-Ну добре,але гарантуйте її безпеку.
-Розповідай.-Суворим голосом сказав Ян.
-Один з головних у тій компанії хлопців -Коля.- Я почала розмову.- Він з'явився в моєму житті рівно тоді, коли й у моєї подруги Лізи. Усе почалося зі звичайної дружби. Коли вона мене з ним познайомила, то склалося не найкраще ставлення до нього,більш скептичне. Подрузі не заважала,більше раділа за неї. Через місяць вона мені повідомила,що почали зустрічатися. Я не хотіла,щоб цей хлопець був з нею настільки близько пов'язаний,але бачила як Лізка стала щасливою. Через ще декілька тижнів,я готова була “переступити” себе і прийняти факт,що у них все серйозно і розходитися вони не хочуть.
Хлопці уважно слухали мене, навіть не перебиваючи,тому я продовжила:
-Та мені завадила одна маленька, не  дуже приємна деталь. Коли ми були разом у кіно, на руці Лізи я помітила синець. Цьому не надала великого значення, адже вона постійно їх отримує навіть від легкого удару. Через  час я помітила ще кілька нових,тоді вже з'явилося хвилювання. Після довгих розпитувань вона крізь сльози розповіла,що Коля почав пити,а потім і бити її. В той час коли вона розповідала,я думала не витримаю і вб'ю того гада! Але мене зупинила Ліза,вона сказала,що він небезпечний і мені туди самій йти не можна. Того ж самого дня, я надягла свої старі темні речі і балаклаву на голову,щоб мене не можна було розпізнати. Мій батько в дитинстві займався бейсболом,а його бита досі зберігалася в мене. Я взяла її й пішла прямо до того Колі. Напевно, навіть у той час не думала,що роблю адже в очах був туман і лише одна думка,що я повинна це зробити. У нього був автомобіль,якого дуже любив,тому почала саме з нього.Спочатку відбила лобове скло,потім дзеркала,бокові дверки авто. Сигналізація спрацювала,ще під час перших моїх ударів. Потім думала дістати і його самого,але двері квартири мені ніхто не відчинив. Сусідка сказала,що він не вдома,а коли повернеться не знає.
Залишила йому маленька послання в машині і зникла в нічній темряві. На наступний день Ліза мені зателефонувала і сказала,що Коля її кинув, навіть не пояснивши. З того часу пройшло два роки, він не з'являвся до сьогодні..
-Оце так історія.- Першим відповів Макар.
-Я навіть не думав,що ти в нас такий рейнджер.-Підхватив Матвій.- А Ліза знає,що це ти втрутилася?
-Ні,надіюся, і не дізнається.
-Ну все ясно,Мартишка не така в нас і свята.-Сказав Ян.
-Ну що, хлопчики, я все розповіла,аж на душі стало краще. Тому я піду до себе.
-А ти вечеряти не будеш? 
-Ні, дякую. 
-Та, будь ласка, ми завтра їдемо з тобою  до ресторану,я тобі вже говорив.
-Ну за що це все менііі ?!  Усе, я спатки, на добраніч.-Я відправила їм повітряний поцілунок та попрямувала до себе. 
Дуже хочу прийняти душ,так сьогодні бігала,що це жах. Після ванних процедур я взяла телефон,побачила купу повідомлень,мене додали до групи нашого курсу в телеграмі. Тут уже купа повідомлень,говорять про…мене. Та ну,не очікувано, якщо чесно. Повідомлення були по типу таких:“Ви бачили вже новеньку?”,“А яка вона?”, “Хто її батьки?”,“ До якої секції вона входить?”,“Хтось знає її ім'я?” і т.д.
Дуже багато таких повідомлень,тепер я центр обговорень. А про секцію вони добре підмітили. Мій живіт сповістив мене,що він хоче їсти. Спустившись по сходах пішла до холодильника, в ньому взяла соку та батончик. Ну саме те,що потрібно пізно ввечері. Я спокійно сиділа їла в темряві. Та тут увімкнулося світло.
-Ааа!- Закричала я,бо злякалася.
-Ти чого тут хомячиш?-Запитав Ян.
Мій погляд майнув до його тіла,він без футболки лише у спортивних шортах. Яке у нього рельєфне тіло.Не дивися Катріна, не дивися. Залишай холодний розум.
-Шо ти хочеш? Хлопці вже пішли?
-Так.
-Ясно.- Ну давай Катріна скажи йому це ж не складно.
-Я хочу в тебе попросити про послугу.-Хлопець зупинився з чашкою молока і повернувся до мене,він вигнув одну брову і з питаннями глянув на мене. 
-Я хочу,щоб ніхто не дізнався,що я твоя сестра.
-Ти ж розумієш,що тебе “відправлять” до нищої групи?
-Чому? Моя мама бухгалтер і непогано заробляє.
-Цього недостатньо,у тебе немає батька. Якщо б батько був і працював, ти б була у середній,а так. Народ вважає,що на одну зарплату гарно не проживеш.
-Узагалі дурні правила.- Сердито випалила я.
-Завжди і скрізь є правила,це дає змогу виживати,а виживати треба вміти. Утім,роби,що хочеш. Якщо ти прийдеш один раз із синцями та напів живою,то вже будуть не мої проблеми.- Він повернувся до виходу з кухні та розвернувшись сказав:
-Та може, в тебе з цим проблем і не буде,наша Мартишка вміє заступитися за себе.- Підморгнув та пішов на другий поверх.
Він. Мені. Підморгнув. Та ну, я сплю. Доївши, тепер уже з неспокійними думками пішла до себе. Підійшла до балкону,на подвір'ї так було гарно,мені подобається ніч вона,мене заспокоює. Зорі мерехтіли на небі і я згадала тата. Посміхнулася та пішла лягати спати. Завтра буде не менш тяжкий день. Та думки  про те,що без Яна мені можуть нашкодити не виходили з моєї голови.