Глава 7

Катріна
Після закінчення першої пари від  компанії Яна залишилося…нічого.Запізнилися і найперші покинули аудиторію. Ми з Настею ішли по стінам нашого університету,прямуючи прямо до їдальні. Тим часом моя нова подруга розповідала історію цього університету та навіть їх правила. А вони були такі:всі учні поділялися на три секції.Перша-вища, до неї входять учні, у яких батьки з великими грошима,студенти у яких  є авторитет і повага інших. Настя сказала,що входить у вищу секцію,у неї батьки тримають стоматологічні клініки,а найбільша її гарантія, так це-Макар. Так як вона зустрічається з одним із найкрутіших хлопців, то її місце у вищому окрузі забезпечене,навіть без батьків. Наступна секція- середня,входять ті, у яких батьки середнього достатку,нічого такого особливого вони не несуть, їх навіть ніхто не чіпає. Остання-нища,це самі лузери,діти які поступили в цей університет за гарні оцінки,пройшли олімпіаду,чи батьки працюють викладачами. Їх не поважають і саме більше булінгують. Дехто, як миші, сидять і не показують,що вони є. Деяких помічають і дають їм “веселе життя”. Ну, а я нікуди ще не входжу,адже новенька. Настя розповіла,що таким дають один тиждень на “розпізнання”. Далі їх оприділяють в одну з секцій. Якщо чесно, то це такі правила,що серце завмирає,як можна людей судити за їх гаманець? Якесь тваринництво. В мене промайнула ідея,яку обов'язково реалізую,але для цього потрібна одна людина. 
Після смачного обіду ми відсиділи всі інші пари і вже збиралися додому. Написала повідомлення Лізі,що зустрітися біля нашого улюбленого парку. Настя поїхала, але попередньо ми обмінялися номерами телефонів. Погода сьогодні просто чудова,завтра можна буде на прогулянку піти. Перед університетом якраз добре буде розвіятися,або сьогодні ввечері. Підходячи до парку, побачила постать з рудим волоссям.
-ЛІЗКАААААА.- Закричала на весь голос і бігши обійняла подругу.
-Ти чого так кричиш, ненормальна?
-Та ну тебе,я ж рада тебе бачити ,а ти….
-Ой,давай краще морозива купимо.
Ми пішли далі по доріжці прямо до ларька. Замовили по морозиву і пішли до лавки. На подвір'ї вже сутеніло,ми розмовляли,сміялися,все було добре. Але вийшло, що мені спокійно пожити вже ніхто не дасть. 
-Ну привітик,давно не бачилися,Лізочка.-До нас підійшов хлопець років 20,його фізіономію я дуже гарно знаю. Ой як руки чешуться по ній вмазати,ще два роки тому мріяла це зробити.
-Шо ти хочеш,Колінька?-Відповіла я замість подруги,від того шо він підійшов вона почала трястися.
-Я не до тебе говорю,не лізь.-Ззаду підійшли ще троє його дружків.
-Ко..олю,чого ти хочеш? -Тихим голосом запитала вона.
-Ну ти чого люба, я ж сумував за тобою. Ось проходжу бачу,а тут ти зі своєю, хм, подружкою. 
-Я не хочу з тобою говорити,я думала ти зник із мого життя.
-Так,слухайте, це все чудово,але ,Колінька, іди куди йшов. Не заважай нормальним людям відпочивати.-Знову втрутилася я.
-А ця подружка нічого така.-Сказав друг.-Ти не хочеш піти зі мною?
-Куди,на свалку до алкашів як ви? Ні, дякую.
-Ти що,курка общипана,страх втратила ?!!
-Давай на рахунок “три” - біжимо.- Пошепки сказала так,щоб почула Ліза.
-Ти шо задумала? 
-Рятувати нас.
Тільки-но  це я сказала, те морозиво, яке я не доїла, запустила прямо в обличчя Колі. А тому хлопцю,що обізвався,зарядила кулаком в обличчя.
-Це тобі за курку. Біжим!
Ми з Лізою побігли далі по парку,і тільки чули як позаду ті хлопці кричать нам і не відстають. Пристали,самі вині. Ми бігли з усіх сил,адже доженуть, то мені першій руки зламають. Ну це дуже кумедна картина: біжить Коля і на обличчі шоколадне морозиво,але і моторошно виглядає.Ми добігли до провулку.
-Ну,куди далі?
-Не знаю я.-В кармані пальта завібрував телефон.-Ааа,як ще не вчасно.
Діставши його,  я глянула на панель. О,добрий вечір.
-Так,ти шо хочеш?
-Не дуже мило з твого боку сестричка.-Промовив Ян на тій стороні телефону.
-Як потрібно, запитую ще раз,шо треба?
-Ти чого така захекана?
-Ааа,та кажи швидше? В мене є інші справи.
-Завтра треба буде з'їздити до одного ресторану,глянути його.
-Добре,це все?
-Все.-Я відбилася і ми побігли далі,бо ті хлопці від нас не відставали. Я вже почала думати скільки ж ми будемо бігати?Але не зупинялися.Добігли так до спортивного клубу,з нього виходив Макар і Матвій.
-Привітики,не думала я вас тут хлопці побачити.
-Оо, Катріна,здорова. Ми тоже тут не думали тебе побачити.Нам Ян телефонував, говорив до нього їхати, ти з нами?
-Залюбки,знайомтеся моя найкраща подруга Ліза.Ліза,це Матвій,Макар-друзі Яна.
-Дуже приємно познайомитись.-Сказала Ліза
-І нам.Дівчата,а ви чого такі захекана,від кого бігли?-Запитав Матвій,от догадливий.
-Та так,розминка. Сьогодні вже не вперше від “злочинців” бігаю,ну то ми їдемо?
-Так,стоп, поясни..
-Фух,ну ви і бігаєте,ну нічого догнали.-Матвія перервав Коля, який з дружками вже добіг.
-Ви хто такі?-Запитав Макар,він виставив руки показуючи,щоб ми з Лізою відійшли подалі.
-Слухайте,пацани, давайте ми самі зі своїми бабами розберемося,а?
-Я тобі  мало врізала?Можу ще.
-Катріно,зачекай.-Зупинив мене Матвій.
Він підійшов до Колі і вони почали перемовлялися,а сам Макар стояв з нами, переглядаючись з дружками. Не знаю про що вони говорили, та з цього зробила висновок:треба навчитися читати по губах.Через десять хвилин Коля забрав своїх і звіриним поглядом глянув на мене. Після того як вони пішли,я запитала:
-Шо ти йому сказав?
-Проїхали, ми вас краще відвеземо додому,та і нас Ян зачекався.
-Але ти мені розкажеш,що ти йому сказав!
-Хвха, добре- добре,розповім,та ти перша.
Цим ми закінчили розмову та поїхали додому.