Глава 5

Катріна
Я сиділа на тому самому місці не в змозі встати.Чому Яна забирають до відділку,за те,що він заступився за мене?Лише після цього  зрозуміла: він фактично врятував мене.Вставши, я  вибігла на подвір'я,забирали не лише Яна,а і його друзів.
-Чекайте!-Вигукнула я.Чоловік який вів Яна обернувся разом з ним.-Заберіть і мене.
-З яких підстав?-Запитав поліцейський.
-Я також була в тій бійці,взагалі я її влаштувала,а хлопці мене врятували від синців і побоїв.
-Шо ти мелеш?-втрутився Ян.-Ти там взагалі не була.
-Була!
-Так,ви мені набридли,їдеш з нами.-Він тяжко зітхнувши промовив.-Оці підлітки,ні щоб дома сидіти.От я у ваші роки таким не страждав.
Ми сіли в машину,як добре,що тих чоловіків посадили в інший автомобіль, бо я ще не все сказала їм.
-Оо, з'явилися,ми вже тут сидимо вже,як півгодини.-Сказав один із дружків Яна.
-Які пів?Нас тільки сюди посадили.
-Ой,а хто тут у нас? Малиха,ти,що тут забула?-
Це,що він мені?Та,що за день?
-Яка я тобі малиха?!- Сказала я, а друг,що сидів поряд почав сміятися.
-Чо ржеш?Взагалі то..
-Годі.-Хлопець хотів,ще щось сказати та його перервав Ян.Він весь цей час сидів мовчки.
-Ну добре,добре.Давай знайомитися:я Марк. А цей,що поряд - Матвій.-Він нахилився до мене блище.-Чесно кажучи, душніла.-Я хихикнула.
-Приємно познайомитися,мене звати Катріна.
Поки ми говорили,машина зупинилася,відчинилися двері,а за нею стояв чоловік якого я не бачила.
-На вихід.-Коротко промовив він і  повів нас до середини відділку. Нас оформили і відвели в ІТТ(ізолятори тимчасового тримання).Сиділа там повна компанія,чоловіки які були у барі і ми. Хочу сказати,що весь час Ян не промовив ні слова:ні до мене, ні до своїх друзів. А от я з ними ніби потоваришувала. Вони прикольні,особливо Марк. У нього такий словниковий запас, що можна заздрити.
-О,і ви тут.-Заговорив один з чоловіків із бару,тільки як нас завели до камери. Вона була така комфортінька. Багато місця і лавки.Ми сіли на другий кінець камери,подалі від цих.
-Слухайте,ну якщо ми тут все рівно сидимо  разом, то може закінчимо те,що почали?-Мовив одиз із компанії чоловік.
Марк і Матвій відразу встали, демонструючи те,що вони готові. Один з чоловіків встав і підходив до мене. Ян, який весь час не звертав уваги на те,що довкола відбувається, підвівся. І встав таким чином,щоб закрити мене своєю спиною. Я тим часом розглядувана його широку спину,футболка обтягувала всі його мускули.
-Полегче малий,ми не хочемо нічого поганого їй зробити.-Ян навіть не поворухнувся,як стояв так і стояв,я  встала і почала дивитися на чоловіка,який був перед хлопцем.
-Добре,я хочу просто вибачитися перед нею. Після того, як прилетів твій кулак, хлопче,то я протрезвів. Зрозумів,що повівся,як повний козел.-Ян хмикнув,ніби кажучи,що він і є козлом.Я вийшла з під захисту на перед і встала напроти чоловіка.
-Я вас слухаю.
-Вибач,я був вже під дією алкоголю, не хотів тобі хамити,а тим паче бити. Добре,що поряд були твої друзі і не дали мені закінчити те,що я хотів.- Він говорив, як для мене щиро. 
-Я все розумію,і не тримаю на вас зла.Але в наступний раз,вживайте менше алкоголю.
-У мене просто, сьогодні жінка народила,от і ми гуляли.
-Справді? І хто у вас?
-Хлопчик,Антончик.
-Я вас вітаю,то вам потрібно бути разом з нею зараз,вона ж, напевне, хвилюється. 
-Так,але нас відпустять лише завтра вранці.-Чоловік,подякував ще раз за те,що я його пробачила і пішов до своєї компанії. 
Я сіла на своє місце і весь час роздумувала про чоловіка і його жінку. Через ще хвилин 20,двері камери відчинилися і поліцейський повідомив,щоб ми вчотирьох виходили. Чоловік, який вибачився,сказав,що його звати Дмитро. Так от, він побажав успіху і нас повели на вихід. Біля чергового стояв батько Яна.
-Ех,ладно хлопці,а ти, Катріна,як ти тут опинилася?-Запитав Микола Олегович.-Ти хоть знаєш,як твоя мама переймалася,між іншим за тебе також Ян.
-Микола Олегович,можете зробити мені невеличку послугу?-Хлопці вийшли на подвір'я,а я тим часом розповіла всю ситуацію, але опустивши деякі деталі. 
Головне те,що я передала всю суть свого прохання. На диво,але він погодився. Вийшла  на подвір'я і там чекала,через 10 хвилин вийшов батько Яна,а за ним через кілька секунд вийшли чоловіки,серед них був Дмитро. Він посміхався мені,поки підходив.
-Дякую,я знаю,що це ти попросила,щоб нас відпустили. Я тобі дуже вдячний.
-Їдьте до своєї дружини,на все добре.- Я пішла до машини,Марк стояв з серйозним виразом обличчя, відкриваючи мені двері.
-Оу,які ви галантні! Ви мене все більше дивуєте,пане.
-Та,що ви,все для вас, пані.-Сівши в машину, він зняв  свою серйозність.- Ти мені скажи,навіщо їх випустили?
-Нічого ти не розумієш,це називається  бути доброю людиною.-Відповів замість мене Матвій.
-Так,ти правий мені цього не зрозуміти.- Все-таки, я з них не можу. Дивно як у цю компанію”влився” Ян. Увесь час він так  і не говорив ні до кого. Був із таким обличчя, як ніби роздумував про щось.Ми відвезли хлопців по домівках, стояли і прощалися. Це був цирк: Марк награно стояв і плакав,говорив,що не хоче йти. Я обіймала його і  говорила,що ми ще побачимося. І він відразу змінився:
-А,так? Ну добре, бувай.- Розвернувся і пішов додому, я засміявшись, сіла в машину. Тільки як ми заїхали на подвір'я особняка,двері будинку відчинилися і мама летіла прямо до мене. Вона так бігла,що ледве не збила мене з ніг.
-Боже,Катріно,я так хвилювалася. Коли Микола сказав,що ви в поліції,я ледве не померла.
-Мамо,все добре,то сталося непорозуміння. Ходімо в будинок,вже пізно.
Мама просиділа в мене в кімнаті ще кілька хвилин, усе розпитувала,як так сталося,що ми там опинилися. Я все говорила,що це непорозуміння. Але вона не давала задньої.
Після “допиту”, вона все ж побажала мені, гарних снів.
-Але завтра ми ще про це поговоримо.-Лише як за нею зачинилися двері,я з полегшенням видихнула.
Я застрибнула на ліжко і закрила очі,як же втомилася за ці два дні. Вони були занадто насичені. Я майже пішла в “світ Морфея” як у двері моєї кімнати постукали. Я відразу відкрила очі і піднялася на ліктях. Дивно мама вже спати пішла. Встала і відчинивши двері,я отримала шок,напевне вже в сотий раз за цей день.
-Я зайду?-Запитав Ян.