Глава 2

-Звідки сам Савенко старший знає тебе? І чого він хоче з тобою поговорити?- подруга дивиться на мене не в розумінні. Я, здається, знаю про що буде йти мова .
-Все добре,іди сама, я потім наберу і  все розповім.
-Я чекатиму твого дзвінка.-Подруга пішла,а я сіла в машину.Повна тиша застала нас,на передньому сидінні сидів чоловік середнього віку-водій.Микола Савенко прочистив горло,а моє тіло напружилося як струна.-Хотів відрекомендуватися: я Савенко Микола Олегович,і майбутній чоловік твоєї мами.Ти можеш до мене звертатися на “ти”.
Як я можу звертатися до людини яка набагато доросліша за мене?
-Твоя мама розповіла мені,що в тебе є певні сумніви над тим, щоб переїжджати.Хочу запевнити,що для цього зовсім немає причини.
-Я розумію,що ви можливо кохаєте мою маму,але чому мені так необхідно переїжджати? Я за маму дуже щаслива,вона знайшла своє кохання.Тато помер багато років тому,але навіщо мені?Я в своєму будинку провела все своє дитинство. І я навчаюся  в університеті,тільки 1 курс. А ваш дім находиться “ в чорта на кулічіках”.-Мене переповнювала злість.Він був як мама,це мене явно виводило з себе.
-А,  ти про університет? Ми тебе перевели.
-Ви,що?!!!
-Твоя мама була не проти..
-Мені не потрібен ваш новий університет .Ви навіть  не запитали чи я цього хочу. 
-Інколи потрібно  прийняти зважені рішення   і жити з ними. Це стосується не тільки цього ,а це тобі і  так на майбутнє.Анатолій, відвеземо молоду леді до її дому.- Він віддав вказівку своєму водієві і просто увімкнув телефон і не звертав на мене увагу.Це взагалі нормально?Хам!!!Ну добре  ми ще подивимося хто кого.

                                                                    ***

   Як так вийшло? Чому я така? Я погодилася переїхати, в своє виправдання хочу сказати,що це все тільки заради  мами. Хочу,щоб вона була щаслива, навіть не дивлячись на те,що досі на неї серджуся. Я все розповіла Лізі і ми домовилися прогулятися,бо більше в університет не повернемося  разом. Але тільки через те,що я переїжджаю і переходжу в інший університет, я не була готова “розривати” нашу дружбу з Лізою. Ми поговорили і вирішили,що ми все-таки в одному місті і ходимо на одну роботу.Коли повернулася,мама світилася від щастя,і ми разом збирали речі.Квартиру ми не будемо здавати чи продавати,такі були мої умови.Коли я закінчу університет- переїду.Сам будинок знаходиться у престижному районі, віддалено від міста,туди ми їхали півгодини.Тобто до роботи мені буде довго їхати.Всю дорогу я провела в навушниках,а мама говорила з водієм Анатолієм з яким я вже познайомилася при першій нашій зустрічі. Мені здалося,що йому було приємно говорити з моєю мамою, у думках в мене було лише одне: вона буде гарною господинею.Коли ми прибули, перше,що мені пришло в голову:”о Боже, який він офігенний!.” Крім того,що цей особняк величезний, він був дуже гарний, з великим садком. Напевно, це найбільший будинок з усієї вулиці. Заїхавши до середини,біля головного входу нас чекав високий чоловік,якого я бачила буквально вчора. Ще біля нього стояли жінки,напевно, покоївки і всі посміхалися на 32 зуба. Мало віриться,що вони задоволені,що нова господиня і додатком до неї дівчина. 
-Привіт кохана,як доїхали?- він обійняв маму і поцілував,тримайте мене поки я не втратила свідомість,ну хоть не при мені.
-Чудово,знайомся- моя донька,-мама відвела руку назад, звільняючи їм зоровий огляд повністю,так,щоб мене було видно.
-Ми вже знайомі- відвертим сарказмом, сказала я.
-Так,ми познайомилися на днях,випадково, -о,та ми граємо кішки-мишки,чудово. Отже він за маминою спиною домовився про зустріч зі мною. І мама про це навіть не знає,та він і не домовлявся, просто наказав сісти в машину. 
-Ну,що хочу вас познайомити з персоналом: Галина-повар, відмінний хочу сказати. Далі Майя і Катя -покоївки,вони і будуть допомагати тобі, Катріна.- Це звичайно чудово, у мене є свої покоївки ,але я що сама не можу? Він мене зовсім за дурепу тримає,яка нічого не вміє? Ми ж не в  17 столітті живемо,що мені потрібно сукню надягати з корсетом!-  Також в тебе буде власний водій,Анатолій з яким ти познайомилася напередодні.
Мда,гарний розклад,тут і не посперечаєшся. Ми пройшли до вітальні і скажу,ну вона було по розмірам як вся наша квартира. Величезна люстра,стіл,дивани,телевізор - ну все для комфорту.
-Твоя кімната,на верхньому поверсі поряд з нею знаходиться кімната мого сина. Якщо щось трапиться або будуть запитання, то думаю можеш до нього звертатися. Катерина тебе проведе.- Коли ми піднімалися,я зуміла зрозуміти,що без Каті я тут заблукаю,але чогось не вистачає,чого зрозуміти не можу.
-Ось ваша кімната,-вона відчинила білі двері і відкрився величезний світ. Ця кімната була величезною,величезне ліжко,шафа. Були двері величезні… О боже,до ванної. Напевно, це потрібно було очікувати,у такому то великому будинку. І все,що робило цю кімнату чарівною це балкон. А огляд з нього був просто неймовірний.
-Тоді я вас залишу,якщо щось потрібно,кличте.-сказала Катерина,я так захопилася оглядом кімнати,що ледь забула, що вона тут.
-А так,добре.- коли Катерина пішла в свою кімнату я почала розбирати свої речі.
Тут  чудово,великий будинок,велика кімната,покоївки.Та все ж  не вистачає простого сімейного затишку.Після розкладання речей я спустилася вниз,хотіла знайти маму.У мене залишалася година до виходу на зміну в барі.Внизу я маму не знайшла, тому вирішила їй зателефонувати,потяглася до кишені,але телефона в ній не було.Мені потрібно було йти до кімнати,напевно, залишила його там.Не встигла я повернутися до сходів, як вхідні двері відчинилися,я обернулася і в дверях стояв хлопець, років як я:кремезний з темним волоссям і був десь 1.90 см. на зріст точно.Його карі очі дивилися на мене і в них читалися насмішки.
-Ти ще хто така?-запитав він заходячи до будинку і розуваючись.
Я не знаю де поділися всі мої слова,але я стояла і мовчки дивилася на нього не в змозі сказати ні одного словечка.Він тим часом вже без верхнього одягу підійшов до мене.
-Ти глуха чи німа? 
-Я не глуха і не німа. Я донька жінки,яка скоро вийде заміж за господаря цього будинку,- я підняла високо підборіддя і з гордістю подивилася  в його темні очі.Але здивування чи може страх я там не побачила.Він навпаки сміявся.
-О,то  я про тебе дуже багато чого знаю. І так чекав коли ти приїдеш,дуже хочу з тобою потоваришувати.- Він схилив голову набік і нахабно усміхався.То він знає про мене?Хто він,і чому мені здається,що це все не випадковість?