Розділ 3. Виведення нага зі стазису

Виведення нага зі стазису

- Як ти могла! – бушував привид, - а може, я вже одружений?

- Та ну, це ж не по-справжньому, - відмахнулася я. – Крім того, я не бачила в тебе обручки.

- А може, я убивця і маніяк! – задіяв привид важку артилерію. – І убив багато невинних дівчат.

- Ні-ні-ні! – відрізала я. – Баба Галька сказала, що ти королівський охоронець! І як вона про це знає? Принаймні, на твоїй сорочці вишито знак королівського легіону. Я не дуже розбираюся у цих справах.

- Що? І це ти мені кажеш так ось мимохідь? Принагідно згадавши? – знову розгнівався привид. – Адже це дуже важливо! Якщо ми дізнаємося, за цим знаком з якого я легіону, то можемо вирахувати, хто я такий!

Я знизала плечима. Зараз, замкнувшись у хаті на всі замки і завісивши вікна шторами, я прилаштовувала ляльку-цілительку в узголів’я Вальда. Вирішила чимшвидше провести перевірку стану його здоров’я, щоб уже якось він прийшов у себе, бо довго так продовжуватися не могло.

- І як ти це собі уявляєш? Я приходжу до військового начальника у нашому місті, тикаю йому під ніс твою сорочку і питаю: «А чи не знаєте ви, до якого легіону належить охоронець, сорочку якого я вам показую?». А він такий: «А де це ти її взяла?». А я: «Зняла з чоловіка, який був майже мертвий і якого я знайшла в себе на городі. І ще біля нього нагайнине яйце валялося». А він: «Негайно заарештувати і цю дівку, і того знайду, навіть якщо він і напівмертвий, бо вони обоє державні злочинці!»...

Привид помовчав, мабуть, уявляючи наш із військовим начальником діалог.

- Ти могла б і не казати про нагайнине яйце, - зауважив він.

- Добре, тоді так: «Зняла з чоловіка, який був майже мертвий і якого я знайшла в себе на городі». А начальник тоді: «Зараз перевіримо! О, то це королівський охоронець Патрік, який знаходиться в розшуку за викрадення нагайниного яйця! Заарештувати всіх!». Так буде краще?

- Чому Патрік? – розгублено спитав привид.

- До слова прийшлося, - огризнулась я. – Не заважай. Спробуємо тебе привести в себе. Може, ти щось згадаєш. Бо так всліпу я не збираюся ризикувати, дізнаючись, хто ти і звідки взявся.

Привид затих, а я почала читати заклинання, що додавалося до ляльки і яке оживляло її і активувало магічні властивості.

Воно було невеликим, але якимось дивним. Я, правда, ніколи не користувалася таким способом лікування, але щось мене насторожувало в останніх словах заклинання: «...Оживи й допоможи, про хворобу розкажи, а якщо немає ради, розкажи невтішну правду». Це як розуміти? Якщо лялька бачитиме, що панцієнтові гаплик, то радісно про це повідомить? А як же сподівання на чудесне зцілення і «надія помирає останньою»? Нічого не зрозуміло, якось не по-лікарськи, дуже вже безжально.

Лялька-цілителька завовтузилася на подушці над головою Вальда і відкрила очі. Круглі, банькаті і чомусь червоні. Тільки-но я саджала її, і очі були скляні та блакитного кольору, а зараз червоні, наче в демона якогось.

- Питай, - промовила лялька.

Ага, працює. То, може, просто випуск такий, з червоними очима. Я заспокоїлась.

- Ось цей чоловік хворий, як мені його вилікувати? – вказала я на Вальда.

Лялька злетіла над головою Вальда, повисіла там трохи і почала повільно летіти від голови до ніг над його тілом. При цьому вона голосно гуділа, неначе великий потужний джміль. Я з цікавістю спостерігала за роботою заклинання.

Долетівши до кінчиків ніг, вона розвернулася і полетіла назад. Закінчивши, очевидно, перевірку тіла, лялька знову всілася на подушку і сказала:

- Наг, чоловік, двісті вісімдесят три роки, втрата свідомості, знаходиться в стазисі, час смерті - через два дні, три години, двадцять хвилин. Лікування неможливе.

Я отетеріла.

- Що-о-о? Як це неможливе? – скрикнула я. - Він що, помре?

- Через два дні, три години дев’ятнадцять хвилин.

- Е-е-е, а можна привести його в свідомість? – почала я ставити інші питання, бо ляльку наче зациклило на годинах і хвилинах.

- Приведення до свідомості неможливе, - буркнула мені лялька, а потім раптом додала. – Стазис.

- Гм, а зі стазису можна вивести? – спитала я, вже передбачаючи негативну відповідь.

- Допоможе проведення стандартної процедури виведення нагів зі стазису, - розчарувала мене лялька, підказавши варіант.

О, це вже було щось. Я чула про стазис. Колись навіть читала. Це був стан, коли наги перебували в особливому оціпенінні, при якому життєдіяльність організму надзвичайно сильно сповільнювалася, перебуваючи між життям і смертю. Цю властивість, впадати у стазис, мали тільки наги вищого рівня. Але не можна було довго перебувати в такому стані, бо можна було померти. Отже, цей наг увів себе у стазис, і в нього лишилося два дні. А потім він помре.

- Гей, Вальде, а ти знаєш стандартну процедуру... як там... виведення...?.. Ну, ти чув, - спитала я у привида.

- На жаль, ні, - сумно зітхнув привид, мабуть, змирившись з долею.

- Вода, вогонь, земля, повітря, - раптом знову промовила лялька. – І життя.