Розділ 6

От для чого він тут треба?

Я ж не піду на цей фарс…

Треба підібрати час

Слушний… як же це ганебно.

Він це ж зовсім несерйозно…

Я ж не діловий контракт…

Ну, скажи, чи можна так?

Це ж якось взагалі безбожно.

Ну,  люба,  досить  опиратись!

Він вирішив за вас обох –

Сьогодні він тут цар і бог…

А він бажає цілуватись)

   – Так  швидко? –  Злам  темних  брів, весь його витончений і владний вигляд, напевно, повинен був налякати дівчину, але не спрацював – Анна була не з лякливих.

   – Недостатньо швидко, на мою думку.  Двері, ви знаєте, де. – Холодний тон дівчини не викликав в італійцеві потрібні враження.   Здавалось, що спроби Анни його позбавитись, веселили сеньйора.

   – Я не збираюсь нікуди йти, поки ми не обговорим деякі деталі мого візиту.  Я маю на увазі бажання вашого дідуся. Він – самотній старий чоловік, що живе далеко від своєї родини, його можна зрозуміти.  Найменше, що ми можемо зробити для нього, це обговорити всі “за” і “проти” його пропозиції, навіть якщо ми вважаємо, що це нісенітниця. Тож, пропоную обсудити це за чашкою кави. Здається, сюди? – Він махнув рукою в бік сходинок, що вели на другий поверх. 

   Анна намагалась ігнорувати його, вона мало не примусила язик, щоб не вихлюпнути йому в обличчя всі образливі слова, які підказувала їй половина її італійської натури.  Було б цікаво спостерігати, як відреагує цей вихований сноб на всі ті епітети, якими вона крила його в думках.  Та Анна лиш мовчи дивилась услід, коли він повільно підіймався східцями. 

    Виходить, він теж вважає плани дідуся безглуздими?  Тобто, він проїхав таку відстань, аби підбадьорити старого родича, котрого бачив лише раз в юності, заради поваги?  Італійці до жаху ввічливі, – подумала Анна.

    Та всі думки вилетіли з голови,  коли вони ступили в її житло.  Двері відчинялися одразу у вітальню, де горів торшер.  В вітальні, як завжди, панував затишний кавардак, та як тільки Сержіо ввімкнув верхнє світло, кімната перетворилась в бомжацьку нору, а він, в центрі всього цього безладу, був втіленням бездоганності.  Анна почервоніла від сорому, вона хворобливо відчула в цю мить і безглуздість свого вбрання, і неохайність кімнати, але змінити щось було вже занадто пізно, тому квапливо спитала:

   – Кави?

І мовчки рушила босими ногами в бік маленької кухні, стараючись оминати журнали і рекламні брошури, розкидані по всьому домі, і фіранки, які порада, і робочий одяг, який скинула, збираючись на вечерю.

   Коли вона працювала над новою моделлю, процес так поглинав, що вона забувала про все на світі.   Та хіба ж це поясниш такій гордовитій людині, в якої, мабуть, армія 

прислуги тримає будинок в ідеальній чистоті?  На щастя, кузен не попхався за нею на кухню, бо тут було ще гірше, ніж у вітальні: порожня бляшанка з-під квасолі, розкидані пакетики від солодощів, розсипний цукор – це все що лишилось від її сніданку.    В раковині гора немитого посуду, на підвіконні на палець пилюки… Добре, хоч каву пристойну має!   Господи, присягають, якожен день буду прибирати, аби тільки Сержіо нічого не сказав, – молилась Анна.

   Коли вона зайшла, несучи каву, Сержіо стояв спиною до неї і роздивлявся світлини в темних рамках, які виділялись на фоні  світлих стін.  Відсунувши вбік вазу з зів’ялими квітами, вона поставила тацю на столик перед диваном, випросталась і на мить затримала дихання.

   Ну, що ж, пора починати, чи правильніше, закінчувати з цією дурнуватою ідеєю діда.

   – Значить, ви теж вважаєте, що ідея діда з нашим одруженням божевільна, – чи то запитала, чи то ствердила Анна.

   Він повільно обернувся.

   – Не зовсім так. – На його обличчі жодних емоцій. – Я скоріше припустив, судячи з вашого зовнішнього вигляду. – І Сержіо виразно окинув її з  голови до ніг. –  Самі подумайте, хіба б я їхав в таку далечінь, якби дійгтак думав? – Підійшов він до столика з якоюсь лінивою грацією і спитав: – Я наллю каву чи на правах господині це зробите ви?

   Анна не звернула увагу на його питання, бо в горлі раптово пересохло, – з ним буде ще  важче, ніж з  дідусем.  Судячи з його поведінки,  з того часу, як вони лишилися наодинці, вона була впевнена, що його приїзд сюди – не більше, ніж візит ввічливості, і  він хотів з нею одружуватись так само, як і вона йти  за нього заміж.   Тепер виявляється, що вона помилялась, а дідусь абсолютно правий.  Не райдужні перспективи раптом відкрились… Хоча, не такі вже й жахливі, бо ж хто її змусить вийти заміж проти волі?!  А от з цим в неї дійсно проблеми. Ще зранку вона голова була битись об заклад, що й півгодини не витримає з цим італійським божком, а зараз відчувала, що ладна лишитися з цим чоловіком в своєму будиночку хоч до кінця життя.

   – Судячи з вашого мовчання, вам байдуже…  Я маю на увазі, хто наллє каву.  Дивне задоволення було чутно в його голосі, а губи торкнула легка посмішка.

   Очі дівчини мимоволі широко відкрились,  коли вона глянула  на  його  повні  чуттєві губи,   і  враз  стало спекотно.  Тиша  тиснула,     ніби  підштовхувала  їх  все  ближче   й ближче,  і  порятунку від цих відчуттів не було.  Анна  з  полегшенням видихнула,   коли  він  повернувся назад,   до  столика.

   Сержіо взяв склянку,  сів  в  кутику  і витягнув  свої  довгі  ноги.  Кожен  його рух  був  сповнений  прихованою чуттєвістю,   і  від  цього  дівчині  знову  стало  важко дихати,  і  вона вкотре поно'сила  на чому світ стоїть.

     Він  же провів рукою по  порожньому  місцю поряд  і м’яко  мовив: 

   – Анно, чому б нам не поговорити спокійно?

   Вона відмахнулась  від запрошення, охопила  себе  руками  і  вперто відповіла: 

   – Нам  нема  про  що  розмовляти.  Нехай знає, що  вона не налаштована відступати.   Спокусливою була думка сісти  поряд  з ним, притулитись  до нього всім тілом,  але  цього не  можна  робити в жодному випадку,   бо це  було  надто  небезпечно,  так  як в безпосередній близькості  від цього чоловіка  Анна втрачала  рішучість  і могла погодитись на все,  що він запропонує.